Кохання, опалене війною.

Кидаєш душу на поталу вовкам в овечій шкурі...

Вірш написаний під враженням

від книги Рошаль Шантьє

По секрету твоя

Ти кажеш, що життя відтанцювало
По твому серцю степ, чи то кан-кан?
Що по душі промчалось, мов таран?
Я думаю ..., тобі й цього замало...

Нічому це життя тебе не вчить –
Ти знов кидаєш душу на поталу
Вовкам в овечій шкурі... чи шакалу,
Віддихавшись на волі лише мить.

І раз за разом на ті самі граблі...
Танцюєш знов на них сама кан-кан,
Укотре себе пхаючи в капкан,
Щоб там і тіло, і душа ослабли.

А потім кажеш: "це, напевно, карма...
Це так я, мабуть, відробити мушу..."
Щораз вбивючи свою безсмертну душу –
Ти будеш завжди, наче східна сарма...

Тебе укотре пошаткують на шматки,
Але спочатку вивернуть назовні
Тоді, як місяць вкотре буде вповні...
І ти в душі знов нашиватимеш латки...
6.04.2023р. © Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1844 в Різне
#429 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись