Кохання, опалене війною.

Так мало тих, хто міг торкнутись її рук... й лише один торкнувся її серця...

Її одну бажали без ліку мужчин,
Дивились їй услід, вночі дзвонили.
Вона знаходила завжди по сто причин,
Відповісти взаємністю – їй точно не по силі...

До ніг її стелили квіти...і міста,
Шукали зустрічей, писали смс-ки,
Вона була, мов королева снігова,
Тож зазнавали всі щораз поразки.

Ледь стримана, завжди на висоті,
Доглянута, вихована – усе в ній допуття
Жіночність в кожнім жесті, і в руці,
В душі ж завжди була немов дитя.

Чудово знала, з ким їй й де кохатись –
Так мало тих, кого в свій дім пускала.
Здається, вміла чітко обирати,
Та помилялась в тих, кого обрала.

Їй кісточки не раз і не одна обмила,
А особливо ті, кому за тридцять,
Вона ж їх всіх за пояс застромила –
І журавлем була, як треба, то...синиця.

Вона нікому не відкрилась до кінця,
Ніхто не знав про неї те, чого не треба.
Жила, як вільна птаха, без кільця...
Незмінні лиш помада і ще...очі, наче небо.

Так мало тих, хто зміг торкнутись рук,
Вона надвечір просто десь зникала...
Вона кохала, ну а він був лише друг,
І про кохання це вона завжди мовчала.

19.02.2023 Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1845 в Різне
#428 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись