Кохання, опалене війною.

Їй часто вслід лунає: "Боже, яка жінка!..."

Він їй услід казав: "О, Боже, яка жінка...
Я б за таку віддав би і життя.
Одна така, неначе райська квітка..."
Вона будила дивовижні почуття...

Та їй все байдуже, так ніби не про неї,
Бо що їй це захоплення й слова...
Був той, кого ще до сих пір любила
Та, жаль, душа у її тілі ледь жива.

Він зник одного тихого світанку,
Укравши серце, вже й остигнув слід.
А їй не мила ніч, завжди чекає ранку —
На нім однім зійшовся клином світ.

Вона і рада серце іншому віддати,
Але воно десь з милим по світах
Блукає...і вона не знає, де його шукати,
Щоб позбирати хоч би по шматках...

Їй в слід лунає часто: "Боже, яка жінка!"
За неї багато хто б, мабуть, життя віддав...
Все біль душевний не зламає ніжну квітку,
Хоч милий серцю, певно, зроду не кохав...

5.02.2023р. © Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1845 в Різне
#428 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись