Кохання, опалене війною.

Ніхто не винен... Так просто сталось...

Ти виніс вирок вашому коханню
Й сам, власноруч, загасив його багаття,
Сказавши їй у зустріч ту, останню,
Що не було із нею ні хвилини щастя....

Ти їй казав тоді жахливі речі,
Тепер шкодуєш вже про кожне слово...
Згрібаєш згадки, наче вуглі з печі,
Жалкуєш вже давно про ту розмову.

Та скільки не збирай кохання попіл,
Не стане він фрагментами альбому,
Не поверне тобі щасливих років,
Не забере те каяття й сердечну втому..

Ніхто не винен в тому, що так сталось –
Затухша головешка тіло не зігріє
І те кохання, що колись єднало,
Ніколи вам на зустріч не верне надію.

Вона тебе пробачила давно,
Не згадує ту зустріч, хоч і не забула.
Хоча, ти знаєш, їй не все одно,
Кохає досі – лиш тепер вона збагнула.

31.01.2023 © Venera Mar

Продовження чекайте сьогодні о 18:00)

Венера Савмар

Подобається

#1845 в Різне
#428 в Поезія

Відредаговано: 12.01.2024