І стала вона кораблем в його бурхливім морі...

Їй на той час було всього шістнадцять,
Вона стояла в сквері, край села
І за коханим, що мав лише вісімнадцять,
За втраченим коханням ріки сліз лила... 

Він так сказав тоді: "я закохався в іншу..."
А їй, мов клином на нім єдинім світ
Зійшовся... Чим я, скажи, за неї гірша?–
Питала в нього у свої шістнадцять літ. 

"Ні, ти не гірша – може, навіть, краща,
Та серцю ж не накажеш все одно...
Така, напевно, із тобою доля наша,
Бо я закоханий у  неї вже давно..." 

Вона у іншого вже більш не закохалась,
Для неї справжнім почуття було...
І в нього з іншою усе, здається, склалось
Тож діло навіть до одруження дійшло. 

Хоча, вони не встигли одружитись –
В усьому винна клята і страшна війна.
Не зміг він, просто, осторонь лишитись,
Тож наречена залишилася одна... 

Та вона довго за коханим не тужила, 
А сліз за ним чомусь і зовсім не лила.
Як можна в такий час одній лишитись?–
Так думала – ще надто молода була. 

А він писав, ледь що – умить на телефоні,
Кохана ж бо так жде його дзвінок...
Але вона в кохання іншого в полоні,
Яке вже витіснило нареченого й з думок... 

Якби не гроші, навіть й не згадала б,
Та треба із коханцем їй на щось гуляти...
Його матуся все про наречену знала,
Та не хотіла сина в полі бою турбувати... 

Його скалічило у тім страшнім бою,
Снарядом відірвало ліву руку й ногу...
Він побував спочатку в пеклі, а тоді в раю.
А потім повернувся, так, мабуть, треба Богу. 

Як повернувся – коханої остиг і слід,
Навіщо їй молодій i гарній та каліка.
Вона ж народжена для радості на світ, 
Не з інвалідом же їй доживати віка... 

Але прийшла у дім покинута колись,
Бо ж із коханим поруч в радості, і в горі...,
Лишилась...,й підняла на крилах ввись,
І стала йому кораблем в бурхливім морі... 
31.12.2022р.       © Venera Mar