Кохання, опалене війною.

Розтала від людського горя і...зима...

Ти знаєш, знов до ранку не засну,
Коли болить душа, який там сон...
Якби мені десь її взяти запасну,
То ранок може б не виглядала із вікон.

Ти знаєш, я не плачу – сліз нема,
Хоч і пече в очах, мов від піску...
Його нема, та знаєш – не сама...,
Торую стежку по житті своїм слизьку.

Ти ж знаєш, радості давно нема...,
Чому радіти, якщо майже рік війна?
І раз у раз нас полива дощем зима...
Розтала...від людського горя і вона...
27.12.2022р. © Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1845 в Різне
#428 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись