Кохання, опалене війною.

Мені б напитися тебе...

Так в житті буває: один любить,

інший – користає...

Мені б напитися тебе, та п'ю лиш сльози,
Закушуючи болем солоно-гіркий трунок.
В моїй душі не літні, але усе ще... грози
І на устах холодний жовтня поцілунок.

Мені б тебе... хоча б лишень ковточок,
Нехай гіркий, мов чорна міцна кава...
Мені б в душі твоїй малесенький куточок,
Де не дістала би зневаги тінь лукава.

Мені б жагу тобою втамувати досхочу...
Та ти закрив до джерела сердечні шлюзи,
Тож я тепер, немов над прірвою лечу –
Хоч не чужа, але тобі тепер лише обуза.

Мені б напитися тобою через край,
Ти кажеш, – що занадто, то не здраво...
Прошу тебе, надовго тільки не зникай,
Та в відповідь – лиш посмішка лукава...
07.10.2022 © Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1845 в Різне
#428 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись