Кохання, опалене війною.

Нехай в душі моїй оселиться зима, та я ніколи не пробачу зраду...

Ви вже ідете? Ну, той килимом вам шлях,
Подалі...стрічкою хай стелеться дорога...
Не сипте сіль мені у душу, ради бога –
Усе вам байдуже...я ж бачу по очах.

Забудьте, й більш не згадуйте мене
Так, ніби ми ніколи й не стрічались...
Мені казали ви про щось там неземне,
Але дарма так красномовно розпинались.

І знайте — більше не куплюсь на чари,
Які старанно ви вливали мені в вуха..
Брехню солодку нізащо не буду слухать.
Ви мені стали гірше бридкої почвари...

Ідіть собі,... в своїм житті сама
Усе, як треба якось приведу до ладу...
Нехай в моїй душі навік зима
Оселиться, бо я ніколи не пробачу зраду...
11.09.2022. © Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1845 в Різне
#428 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись