Кохання, опалене війною.

Проходять люди по життю й лишають слід...

Проходять люди по життю,
Немов пісок крізь пальці,
Вони лишають
На долонях легкий пил:
Одні приносять радість,
Інші позбавляють сил,
Натягуючи душу,
Наче полотно на пяльці...

Проходять люди по життю,
Немов гроза чи смерч,
Ламаючи безжально
Все на своїм шляху...
В багно утопчуть,
Чи в годиноньку лиху
Спокійно душу й тіло
Приречуть на смерть...

Проходять люди по життю...
Лишають слід:
Один з них світлий,
Інший так...не дуже,
Хтось щастя принесе,
А хтось байдуже
Піде...перевенувши з ніг
На голову твій світ...
07.09.2022. © Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1845 в Різне
#428 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись