Кохання, опалене війною.

Плоть для душі — така сама тюрма...

Чомусь хочеться ще і цей вірш залишити тут...

Ти знаєш, я пишу не просто так,
А для того, щоб ти мене почула,
Щоб істину життя, просту, збагнула –
Все буде, як судилось – більш ніяк...

Звертаюся до тебе недарма...
Душа важлива, а ніяк не тіло,
Тож кидай плоть на амбразури сміло –
Плоть для душі – така сама тюрма...

Я тобі стукаю не просто так у душу,
Бо світ, насправді, –це не чорне й біле,
І не завжди п'янить лише проміле,
А біль, що в душу ти вкладеш чужу...

Я не кажу нічого просто так,
Без приводу до тебе не звертаюсь...
Можливо, в тих своїх словах розкаюсь,
А може це тобі, в майбутнє, знак.

І неважливо, чи ти мене почуєш,
Чи прочитаєш щось поміж рядків...
Душа твоя колись десь між світів
Згадає все, що в серці закарбуєш...
30.07.2022. © Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1845 в Різне
#428 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись