Кохання, опалене війною.

Ой на Івана, та й на Купала...

Вона гадала на Купала –
Вінок пускала по воді...
Коханого причарувала
В купальську ніч, саме тоді...

Плела косу...у коси чари
Вплітала...квіти сон-трави...
Сховався місяць десь за хмари,
Вінки по річечці плили...

Заплив вінок їй в очерети,
А там юнак топив журбу –
Так важко жити, краще вмерти,
Бо закохався, та не в ту.

Аж раптом з берега дівчина
На нього погляд підняла,
Тоненька, наче та билина
Очима душу пропекла.

І він не зміг очей відвести –
Стоїть на місці, наче вкляк...
У неї посмішка – намисто
З перлин... і враз "пропав" юнак.

І вмить забув про ту колишню,
Що грала серцем так і сяк...
Почув його, мабуть, Всевишній
В ніч на Купала...добрий знак.

А він давно запав їй в душу,
Та скромність на заваді стала...
Ну, ось нарешті вже і зрушив,
Невже в цю ніч причарувала?

Він підійшов, заглянув в очі,
А в погляді, немов весь світ...
Пішов по папороть по ночі,
Щоб не зів'яв кохання цвіт...
06.07.2022 @Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1845 в Різне
#428 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись