Кохання, опалене війною.

Дай вам Бог мене забути...

Що ж, дай же Боже, вам мене забути,
Раз я тепер стою поперек горла...
Бажаю істину життя збагнути –
Навчитись розрізняти біле й чорне.

Не буду більше вам наперепоні
І ви робіть собі тепер, що хочте...
Нехай вас хоч поносять дикі коні,
Та з вами мене там не буде – точно.

Я не баран, щоб битись лобом в стінку,
А вас тим більш не буду я бодати...
Біжіть життям не знаючи спочинку,
Аби на старість міг вам хтось води подати.

Зробіть-но милість, а чи швидше ласку –
Звільніть мене від власних слів фальшивих
Й зніміть з обличчя свою хижу маску,
Бо ви, їй Богу, наче юродивий...

Тож дай же, Боже, вам мене забути,
Так, ніби ми і зовсім незнайомі...
Можливо ви зумієте збагнути
Життя цього важливі аксіоми.
04.07.2022. © Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1845 в Різне
#428 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись