Кохання, опалене війною.

Моє життя... його немов переорали...

– Ну, як ти? –...як раніше вже не буду,
Бо, знаєш, раптом став уже не той –
Я став тепер для рідних, мов... ізгой,
Та шкода...днів минулих незабуду...

–А ти як? Щось змінилося в житті?
Війна тобі теж внесла корективи?
Усі роки, немов безкрайні ниви,
Що геть стоптали у важезному взутті?

– Ти знаєш, так...змінилось і моє...
Та моє поле...зовсім не топтали...
Його..., неначе геть переорали –
Не бачу стежки в майбуття своє...

– А я, ти знаєш, поміняв сім'ю...
Хоча...яка сім'я – ми лише вдвох,
Я так хотів кохання, бачить Бог...
Та ось біда...не цінував я ту...свою.

– Ти все ще звеш оту сім'ю своєю,
Хоч знаєш, що давно вже не твоя?
Скажу...хоча це справа не моя –
Пішов стежиною тоді ти...не тією...

А ось мені немає куди йти
Так і стою собі на роздоріжжі...
Уже давно заколосилось збіжжя,
Та я не маю до сих пір мети...

– Так, згіден, я ступив на хибний шлях –
Хотілося примарного кохання...
Приніс близьким лише одні страждання...
Тепер вони назавжди лиш думках...

24.06.2022 @Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1845 в Різне
#428 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись