Не пускай нікого у свій космос, бо вони вкрадуть твої зірки...
Лише любов й молитва щира, поверне воїна із бойових доріг.
Усім важливо, щоб хтось рідний поряд був...
Самотність... скільки в світі душ таких, яких ніхто навкруг не розуміє?
Кохання в погляді, часом, і стіни рушить...
Розбитий горщик цілим більш не стане...
За все на світі цім воздасться Вам
Змогла забути все, а ти... не забувай.
За все воздасться – за любов і болю мить, лиш все лихе у серці поборіть...
Усе те нам тепер здається сном, немов елегія тим молодим літам...
Не провокуй,... бо іскрами злечу, хоч мені й добре у твоїм полоні...
Сценарій цей вже переписаний віками самим життям...
Кохає та, що поруч в радості і в горі, коли ти "на коні і під конем"...
Та невже я справді недолуга?
Моє кохання поруч йшло...
Та все ж Господь залишив шанс тобі...
Ти запроси мене, після війни, на каву...
Ти мій всесвіт... я твій смуток...
Біль притупиться, осяде, наче мул...
Бог не в храмі, він в душі...
Вона тебе кохала попри все, та топтав її кохання...тобі ж тримати відповіть за це...
Її тавром кохання затаврує там, де в кожнім дотику любов...
Один на двох меланхолійний блюз...
А ти гарцюєш, все ведеш по колу танці..., та я приборкаю твій норов, мій засланцю...
Моє життя... його немов переорали...
Все буде добре –варто тільки захотіти...
Дай вам Бог мене забути...
Ой на Івана, та й на Купала...
В кохання також є свій строк...
Так, треба жити – це без варіантів... хоч не таке життя, як ти хотів,та все ж воно не шкодувало фоліантів...
Я знаю, що кохання геть не те, про що так часто пишуть у романах...
Лиш вір у краще... і дасть Бог...
Ми загрузли усі в інстаграмах, у фейсбуках звіряєм свій біль...
Плоть для душі — така сама тюрма...
Я відкладу углиб душі твого листа...
В жазі нестримній литися з тобою через край... забутись...відродитися...
Хто не кохав, тому і не збагнути, що він живе за заданим кліше...
Я на ромашках на кохання не гадаю...
Я серце залишу, якщо є потреба...
Моє серце не гріє більш твоє...
У чому сенс твого життя?
Переконай мене, якщо тобі під силу знов запалити в серці почуття.
Душа для кожного, то таїна... святе
Проходять люди по життю й лишають слід...
Візьми мене... в бурхливе танго..., танцюй зі мною аж до ранку...
Нехай в душі моїй оселиться зима, та я ніколи не пробачу зраду...
Заграй, скрипалю, колискову...
Мені б напитися тебе...
Натхнення легко черпати з життя.
Він з іншою, хоч клявся їй в коханні...тепер уже клянеться тій...
Ви підвели фінальну рису...в очах немає більше блиску...
Усе важливе бережу у серці
Життєві партії окремо будем грати...
Ти пам'ятай усмішку, й очі щастя повні...
Розтала від людського горя і...зима...
Твоє кохання, то був самообман...
І стала вона кораблем в його бурхливім морі...
За рідну кров, він згідний на мільйон...
А винних в наших долях, взагалі, нема...
...Ти теж ішла... по долях напролом
Твої очі, немов частоколи, душу ранять...
Ніхто не винен... Так просто сталось...
Не вистачає їй твого кохання...
Їй часто вслід лунає: "Боже, яка жінка!..."
Я не скажу...тобі...ні слова...
Я знов, неначе в юні роки, поринула у світ Дюма...
Так мало тих, хто міг торкнутись її рук... й лише один торкнувся її серця...
За справжнє маємо сплатить сповна
В його очах болюча таємниця, у її погляді загадка незбагненна...
До істини стежина завджи нелегка, хоча здається зазвичай, що усе просто...
Її ненавидіти в нього сто причин...
Безмежний Всесвіт її прихисток останній...
За справжнє сплатити маємо сповна...
Ти жінка, тож май повагу до себе, щоб цінували...
Скажіть, кохання...воно хіба болить?
А себе всеж треба любити
Я перегорнута уже давно сторінка...
Альфонс із інтернету
Мені б напитись з губ твлїх серпанків...
Ще єдиний разочок згадаю...
Кидаєш душу на поталу вовкам в овечій шкурі...
Притримайте коней, юначе, моя любов всеж не безмежна...
Лише ти – гіркий цілющий мед
Я, наче із стального дроту звита...
Час людей не лікує...
Пробачить, хоч незабуде...
Він – скрипач, під смичком...вона ніби помре і воскресне...
Вибач... більше нічого тобі не подарую...
Так буває, коли пристрасть минає...
Біль і радість в душі, вона... в різних пропорціях...
У мовчанні мій кайф...
Сам ковтай свій солодкий яд...
Ти слабка стать, але сильна жінка
Одна на двох правда...
Я мовчу..., нехай хоч рухнуть стіни...
Я втратила без тебе сенс життя...
Кохаю – наші очі віддзеркалять слово...
Ти – мій Далі...
Я кохаю, він теж, знаю, кохає...
Все почалося...з ножів
Свої рожеві окуляри...давно пора вже на смітник...
Ти побажай їй у життєвім морі штилю...
Я тебе у собі не заскролю...
Ти не тримала у руках синицю, та справно упіймала Журавля.
Танцюй, дівчинко!
Я відкинула тебе, мов старий одяг.
Ой, не лайте мене, мамо, бо я донька ваша!
Все буде так, як має бути,...хоч іноді трапляються дива...
Малює перламутром дощ узори, але плакати не буду з ним...
Я не твій храм, я – непокірна дама...
Все буде добре, бо погане уже сталось...
Як часто нам слова ламають долю...
Ти в першу мить, неначе вдушу влився...мабуть, ця мить коханням зветься.
Виходу із матриці немає...
Я на світло метеликом лечу...
А я кохаю... і цим радо скористаюсь...
Колись давно вже відболіло і забулось...
Вона унікальна в своїй простоті
А тут все просто – досить ласки ..
Так важливо – не забувати бути людьми!
Текст
headset
Аудіо
У вас з'явилася можливість прослуховувати аудіо цієї книги. Для прослуховування скористайтеся перемикачем між текстом й аудіо.
ОК
Моє життя... його немов переорали...
– Ну, як ти? –...як раніше вже не буду, Бо, знаєш, раптом став уже не той – Я став тепер для рідних, мов... ізгой, Та шкода...днів минулих незабуду...
–А ти як? Щось змінилося в житті? Війна тобі теж внесла корективи? Усі роки, немов безкрайні ниви, Що геть стоптали у важезному взутті?
– Ти знаєш, так...змінилось і моє... Та моє поле...зовсім не топтали... Його..., неначе геть переорали – Не бачу стежки в майбуття своє...
– А я, ти знаєш, поміняв сім'ю... Хоча...яка сім'я – ми лише вдвох, Я так хотів кохання, бачить Бог... Та ось біда...не цінував я ту...свою.
– Ти все ще звеш оту сім'ю своєю, Хоч знаєш, що давно вже не твоя? Скажу...хоча це справа не моя – Пішов стежиною тоді ти...не тією...
А ось мені немає куди йти Так і стою собі на роздоріжжі... Уже давно заколосилось збіжжя, Та я не маю до сих пір мети...
– Так, згіден, я ступив на хибний шлях – Хотілося примарного кохання... Приніс близьким лише одні страждання... Тепер вони назавжди лиш думках...
24.06.2022 @Venera Mar
