Кохання, опалене війною.

А ти гарцюєш, все ведеш по колу танці..., та я приборкаю твій норов, мій засланцю...

Метаморфози життя...кохання...

Якщо що, то вірш присвячений не моєму коню...

він ще, звичайно, гарцює, але літа вже не ті)))

А кому саме, напевно здогадались ті, кому він адресований.

Ти знаєш, я тебе не розумію,
Чого тобі ще треба в цім житті?
Що у твоїх думках, що на меті?...
Скажи, бо я думок читать не вмію...

Який тебе щораз кусає гедзь,
Що ти, немов той кінь, рвеш посторонки?..
І до якої мені молитися іконки,
Нехай тебе вже...десь ухопить грець.

Ходжу по колу, а ти мов дикий кінь
І я так, ніби войовнича амазонка,
Яка ласо тобі кидає надто тонке,
Тому щоразу ловить твою тінь.

А ти гарцюєш...все ведеш по колу танці
І зупинити я тебе не маю сил,
А ти збиваєш...і пускаєш в очі пил...
Та я приборкаю твій норов, мій засланцю...

Ми знаєш вже ламали й не таких –
І ти, повір, не перший й не останній...
Всі засоби згодяться...у коханні
І ти потрапиш на котрийсь із них...

Ти знаєш я тебе не розумію,
Та ти і сам ще не зайшов свій шлях...
Ти головне не розгубись десь у роках...
І знайдеш свою ціль в житті...надіюсь...

22.06.2022. © Venera Mar

Завтра вихідний) Продовження в понеділок

о 10 годині.

Венера Савмар

Подобається

#1844 в Різне
#429 в Поезія

Відредаговано: 12.01.2024