Кохання, опалене війною.

Змогла забути все, а ти... не забувай.

Не пиши, ти навіть не пиши...
І не друкуй, бо я читать не буду...
Ну і не треба...прочитають люди...
І ти, теж іншим свою сповідь залиши...

Не читай, не хочеш – не читай,
Я не буду більше розпинатись...
Знаю, ти хотів лише погратись...
Та життя не гра – запам'ятай.

Напиши, ти чуєш?..напиши...
Я між рядків, як треба, прочитаю,
Як сказати, що тебе чекаю...
Ти ж не забула...звістку залиши.

Я напишу тобі, а ти читай, читай:
Про нудні ранки і самотні ночі...
Хотілося дивитись в твої очі...
Тепер мені вже байдуже – ти знай.

І не питай, ти чуєш, не питай,
Як я жила...жива – і слава Богу...
Нелегкою була моя дорога...
Змогла забути все, а ти...не забувай.
4.05.2022. © Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1845 в Різне
#428 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись