Глава 16

КРИСТИНА

Сидячи за столом, я солідно нервувала. З Ніком переписуватися не можу, розмови мені нудні і нецікаві. Погляди шефа напружують. З нетерпінням чекаю, доки почнуться танці.

Видихаю — нарешті зал заповнила музика, і всі потроху підіймаються. І я теж покидаю залу із застіллям та подаюся на терасу. Тут зі спокійною душею можна попереписуватися з Ніком.

Трохи постоявши, вирішую написати першою.

«Маю кілька хвилин... Якщо не таємниця, ким і де ти працюєш? Можна без конкретних назв».

Повідомлення-відповідь не змусило себе чекати.

«Я вже, здається, відповідав тобі на це питання, але це не страшно. У мене своя компанія, і я у ній типу директор. Якщо цікавить заробітна плата — у сумі пиши».

Хмикаю. Невже він вважає, що я шукаю собі спонсора?

«Ні. Не цікавить. Для мене головне, щоб людина мала чим себе зайняти і нащо жити. Все інше не дуже важливо».

На вулиці прохолодно, але мене це аніскільки не хвилює. Зігріває спілкування з Ніком.

«Сподіваюся, ти пишеш правду, бо в основному всіх цікавить мій дохід, мої витрати, де я живу, з ким живу, скільки витрачаю і все в цьому роді».

Зітхаю. Я не здивована — у сучасному світі багато хто шукає легкої наживи. Це швидше норма, тож на слова чоловіка не маю, що відповісти, лиш відмахуюся.

«Особисто мене чужі доходи не хвилюють. Я стараюся жити за свій кошт і не рахувати чужі гроші».

— Кріс, ну чому знову втекла? Тебе, до речі, шеф шукав...

Оглянувшись, дивлюся на Евеліну великими очима.

— Навіщо Бойко мене шукав?

Колега зупиняється поруч і, посміхаючись, на емоціях розповідає:

— Ведучі такий крутезний конкурс проводили! Ти все проґавила зі своїм телефоном. Кидай своє онлайн-кохання та ходімо до всіх. Там весело.

Дивлюся на колегу і прошу:

— Евеліно, біжи, я ще трішки, і зараз приєднуюся.

— Ну як знаєш, — кидає вона та йде, залишивши мене наодинці.

Знову прийшло повідомлення від мого онлайн-співрозмовника.

«Повір, таких як ти, мало».

«Хочу запитати — і як проходить вечірка твого шефа?».

Посміхаюся і вирішую чесно відповісти.

«Нормально. Дівчата в захваті. Застілля, танці, розваги — все як годиться. Все у кращих традиціях».

За секунду приходить повідомлення від Ніка.

«Дівчата в захваті, а ти? Тобі сама вечірка як?».

Набираю повні легені повітря, але вирішую відписати щиро.

«Чесно?! Мені хочеться додому. Є тут один тип, якого мені не дуже приємно бачити. Але втекти не можу. Не хочу шефа ображати. У нього ж свято. Я так уже на терасі...».

«Схоже, твій шеф нормальний тип... Чи, може, я помилився?» — допитується Нік.

«Ні, не помилився. Він суворий, але справедливий і навіть людяний», — посміхаюся і пишу ще одне повідомлення. — «Уявляєш, мій шеф застав мене на сайті знайомств у робочий час... Я вже гадала, звільнить, а він надав відпустку нам усім по черзі. Чим приємно шокував».

Минає кілька секунд — і приходить досить цікаве повідомлення від мого співрозмовника.

«А ваш шеф одружений, чи, може, в стосунках? А скільки йому років?».

Ото вже допит мені влаштував Нік. Скидається на те, що мій співрозмовник хоче вивідати всю інформацію.

«Шефу сьогодні тридцять три роки. Не одружений. Здається, і не був одружений, але точно не знаю. До недавно був у стосунках. Тепер дівчата кажуть, побив горшки зі своєю пасією. Але чи надовго? Закохані часто сваряться, потім смачніше миритися. А ти чому питаєш?».

«Так просто цікаво», — одразу приходить відповідь.

Просто цікаво. Що ж, мені теж дещо цікаво, тож не упущу можливості запитати.

«Ти казав, що у тебе власна компанія... А у тебе є секретар?».

«Звісно, є. Чому ти питаєш?».

Не хочу відповідати на його питання і питаю у відповідь:

«Скільки їй років?».

Чекаю на відповідь, мов на голках, і ще цікаво, чи відповість чесно.

«Тридцять вісім. І якщо тебе цікавить, чи є між нами щось, то можу тебе запевнити, що ні. Мене бісять приховані стосунки. Особливо такі, як шеф та секретарка. Не виключаю — кохання можна знайти і в колективі. Але саме кохання, а не інтрижки, бо так модно».

Посміхаюся і одразу здригаюся, бо мене кличе Каріна.

— Кріс! Ну годі вже. Так навіть не гарно. Кидай той телефон. Ходімо до всіх.

— Секундочку, будь ласка, — прошуся у колеги.

«Нік, вибач, мушу бігти. Пізніше повернусь», — відписую і, заблокувавши телефон, іду за Каріною.

А вона захоплено розповідає, як у залі весело. Дівчата праві — я маю бути з усіма, але ж мені переписка з Ніком куди цікавіша.