Глава 15

КРИСТИНА

Приїхавши під ресторан, я вже хотіла покинути авто, як приходить повідомлення від Ніка. З цікавістю відкриваю його.

«Я нещодавно розійшовся зі своєю половинкою. Чому? Не зійшлися характерами. У нас різні погляди на життя. Ми зрозуміли, що жити разом нам складно... От і все. А ти у стосунках чи, може, заміжня?»

Зітхаю. Що ж потрібно відповідати, тому пишу правду.

«Я теж нещодавно розійшлася зі своїм молодим чоловіком. Він знайшов кращу за мене. Тож якось так...»

Відправляю повідомлення-відповідь і знову пишу те, що мені цікаво.

«Якщо не таємниця, скільки тобі років?»

Блокую телефон, бо мені вже махають Ірен та Каріна руками. Саме покидаю салон машини, як приходить повідомлення. Ну не можу я, щоб не відкрити його.

«Мені повних тридцять три роки, а тобі? Звісно, про вік у жінки не питають, та все ж... Якщо ми про це заговорили... Зрештою, на фото ти дуже юна, тож дозволь вгадати — тобі десь приблизно двадцять?!»

Посміхаюся. Звісно, мені приємно, що я виглядаю молодше. Але вирішую відписати правду.

«Дякую! Але насправді — двадцять п’ять».

— Кріс, ну годі тицяти! Ходи, ми шефа йдемо вітати! — бурчить здалеку Каріна.

Замикаю авто і, заховавши телефон у кишеню, поспіхом йду до колег.

Іра сміється, і коли я наближаюся, вона шепоче:

— Дівчата казали, ти вирішила на Linder щастя пошукати. І, судячи з того, як ти залипаєш у телефоні, хтось таки намалювався.

Посміхаючись, закушую нижню губу і тихо кидаю:

— А то!

— Справді? — з недовірою, але з надією в очах перепитує колега.

— Справді!

— Ей, дівчулі, досить бубоніти. Зібралися, вдягнули посмішки — та йдемо вітати улюбленого шефа, — суворо наказує Каріна.

Замовкаємо, бо йдемо позаду неї, але Ірина не може змовчати і все ж кидає:

— Молодець. Так тримати. На Мишкові світ клином не зійшовся. Знайдеш собі кращого.

— Спасибі, Ір, — теж шепочу і замовкаю, бо входимо в ресторан.

Каріна та Евеліна вітають Бойка красивим віршованим привітанням, після якого ми всі скандуємо: «Вітаємо!». Всі по черзі вітають шефа, а він не опускає можливості обійняти кожну підлеглу та потискає руки чоловікам.

Я страшенно нервую. Потонувши в обіймах шефа, мені хочеться одразу втекти, бо чомусь здалося, що він мене обіймав не так, як усіх, а більше пристрасно та ніжно.

Нарешті привітання закінчилися, і шеф оголосив, що всі представниці прекрасної статі винні йому танець у якості подарунка. Звісно, це все жарти, і всі це розуміють. Дівчата охоче підтримали таку пропозицію, і шеф запросив усіх за святковий стіл.

Всі присіли за накриті столи. Виявляється, шеф вирішив відсвяткувати свій день народження суто з робочим колективом. Я присіла між Евеліною та Іриною, якнайдалі від Сергія та Олега. Не хочеться мені їхньої компанії.

Тільки поклала в тарілку салат, як бринькнув телефон. Поспіхом хапаю його — повідомлення від Ніка.

«Ти неповторна, Кріс, і дуже гарно виглядаєш на свої двадцять п’ять!»

Йой, це комплімент. Що ж, приємно. Але мене цікавить, чому у свої тридцять три у цього Ніка немає сім’ї. Тут уже діти мали б бути... Все це якось дивно, але запитати про це не зважуся. Ну, принаймні поки не маю права на це. Доки я міркую, приходить іще одне повідомлення:

«Богине, може, все ж чесно розповісти, куди ти чепурилася?»

Ото вміє діставати. На мить примружую одне око й ловлю на собі відвертий погляд Бойка. Дратуюся в душі. Тож треба було так сісти за столом. Втікала від Сергія та Олега — і сіла зовсім поруч біля шефа. Опускаю погляд і відписую Ніку:

«А якщо мені не хочеться розповідати?»

«Невже це таємниця?» — приходить у відповідь запитання.

Не можу відповісти, бо підіймаю свій келих із соломою та газованим напоєм, який схожий на біле вино. Я попросила Ірину мені налити, бо ж практично алкоголю не вживаю, а ще сьогодні за кермом, тож це моя насолода на цілий вечір.

Пригубивши солодкий напій, вирішую відписати:

«Не таємниця. У мого шефа сьогодні день народження, і в нас типу свято».

Я ще не встигла пережувати салат, який поклала до рота, як прийшла відповідь:

«Напевно, там чоловіків багато... А оскільки ти одна, та ще й така красуня, тож без уваги не залишишся...»

Опа, а це ще що таке? Він мене ревнує? Дивний! Ми ж знаємо одне одного всього нічого.

«Це скидається на ревність?!»

Відписую й знову кладу салат до рота. І знову маю нове повідомлення:

«Не те щоб, просто цікаво».

А він хитрий та обережний.

— Кріс! — штовхає мене під бік Евеліна. — Досить! Поклади телефон. Он шеф на тебе невдоволено дивиться.

— Зараз, — відмахуюся і вирішую написати своєму Ніку:

«Ні про що не хвилюйся. Якби у моєму колективі був той, хто мене б зацікавив, я б не була на сайті знайомств. Мені зараз трохи незручно переписуватися, тому вибач — напишу, як тільки зможу».

Блокую телефон та ховаю у сумочку. Потрібно в реальному світі трохи побути. Хоча вже не знаю, де цікавіше. Мені нудно від одноманітних розмов. Хоча мені б ще трохи побути тут присутньою — і точно чкурну звідси.

Ані, я ще танець шефу винна...

Раптом ловлю себе на думці.

Хоча — переб’ється. Не маленький.