Глава 10

КРИСТИНА

Полежавши кілька хвилин, таки встаю і, ще сонна, бреду у душову.

Думки чомусь кружляють навколо нашого шефа. Цікаво, чому він розійшовся зі своєю пасією? Вона ж така ефектна, доглянута красуня — усе при ній. Чим не вгодила йому? Хоча він теж красунчик.

Проганяю свої думки геть, бо мій шеф — це високого польоту пташка, а я натура приземлена, мені до такого, як він, не дотягнутися.

Покинувши ванну кімнату, готую собі каву та одразу шукаю салони краси у гуглі. А вірніше — вільні місця у салонах, де б мені зробили красивий макіяж та зачіску.

Доки смакувала каву, таки записалася в один із салонів на дванадцяту дня.

Задоволена собою, пішла обирати вечірній туалет. І, перебравши гардероб, зрозуміла, що все, що в мене є, мені не хочеться одягати. Вирішую, що мені негайно потрібно оновити гардероб.

Плетуся на кухню, швидко готую сніданок, і, вже снідаючи, заглядаю у телефон. Адже доки я носилася по квартирі, він не переставав пищати, сповіщаючи про вхідні повідомлення.

Зайшовши у Linder, посміхаюся. Тут аж сорок два сповіщення та одне повідомлення в особисті. Проглядаю коментарі — і лише зітхаю. Вони різні, просто гортаю стрічку, бігаючи очима по тексту. Хтось захоплюється мною, пише компліменти, хтось хейтить та обзиває, мовляв, усі ми, жінки, однакові: спочатку милі, мов кошенята, а потім, мов пантери, безжально викачуємо кошти з бідних мужиків і виносимо їм мізки.

Ну, зрозуміло, кожен виказує те, що йому наболіло. На кожен коментар ставлю сердечко. Кожна думка має право на існування, тож хай буде.

Нарешті дісталася до того єдиного повідомлення. Відкриваю його — і посмішка торкається моїх вуст. Це Нік.

«Доброго раночку, богине! Сподіваюся, ти уже прокинулася і в тебе все добре?»

Рука сама тягнеться відписати. Може, роблю дурницю, але що тут такого — це ж просто переписка.

«Доброго! Прокинулася! Все чудово!»

Відповідь не забарилася.

«Довго спиш. Я гадав, швидше місяць на небі зійде, ніж ти відпишеш...»

Хмикаю. Це, що за наїзди? Я ж могла взагалі не відписати. Спочатку думала проігнорувати цього нарциса, але в останню мить передумала. Вирішую зіграти в холодну королеву. Тому відписую.

«???».

Хай думає, що хоче. Чи він гадає, що я кинула все і чекаю, доки він мені напише?

«Що це? Як це розуміти? Ти що, образилася? Я ж надто довго чекав... Гадав, ти вже не відпишеш».

Посміхаюся і, кинувши телефон на диван, іду одягатися. Хай помучиться.

Одягнувшись та прихопивши все необхідне, покидаю своє помешкання. І лише сівши в машину, відписую:

«Я трохи зайнята».

Посміхаюся і, поклавши телефон на сидіння, заводжу двигун авто й рушаю з місця. Я чула, як бринькнуло ще одне сповіщення, але я за кермом — зрештою, хай чекає. Звісно, якщо хоче, а ні — то й ні. Невелика втрата.

Лише припаркувавшись на стоянці під гіпермаркетом, знову беру телефон у руки.

«Зрозуміло. І чим же таким ти зайнята?»

Не можу стримати посмішку і, мить поміркувавши, відписую:

«Таємниця!»

Покидаю салон машини, йдучи обирати собі сукню. Ще не встигла дійти до бутіка, як знову приходить сповіщення на телефон. Зупинившись збоку, відкриваю його.

«Невже не розповіси?»

«Звісно, ні. Я таємниці кому попало не розповідаю...» — швидко відписую й, заховавши телефон у сумочку, входжу в бутік.

Я довго бродила поміж вішаків і таки обрала дві сукні цікавого покрою та пошиття. З одягом підходжу до примірювальних — та вони зайняті. Виймаю телефон і одразу прикипаю до повідомлень.

«Загадкова, значить...»

«Заінтригувала...»

«Тоді дай вгадаю. Ти зараз на роботі і тому не можеш переписуватися. Вгадав?»

Ох, який настирливий. Видихаю і відписую:

«Ні! І не намагайся. Все одно не відгадаєш. Краще скажи: червоний чи чорний?»

«В сенсі?» — одразу приходить відповідь.

«Без сенсу. Просто скажи, який із цих двох кольорів...»

«Червоний», — відписує Нік.

«Дякую!» — відписую. Отже, чорний. Вирішую для себе.

«Може, поясниш?»

Посміхаюся. Мене ця переписка забавляє. Цікаво, скільки йому років? Мабуть, якийсь малолітній хлопчина вирішив порозважатися — так само, як і я.

«Навіщо це тобі?»

«Цікаво».

«Переб’єшся», — відписую та ховаю телефон у сумочку, бо звільняється примірювальна.

Мені потрібно поквапитися, бо ж до дванадцятої вже не так багато часу залишилося.