Глава 8

КРИСТИНА

Минула година, і я знову на адреналіні. Вже скоро північ, а мені ще зовсім не хочеться спати. Я видалила з сайту знайомств свою сторінку, створену в офісі, і створила нову, справжню. Але тепер анкету заповнила майже чесно. Вказала справжній ріст — метр п’ятдесят п’ять, але вагу залишила в таємниці. Обрала одне з трьох відправлених мені фотографом фото. А от у графі «Що шукаєте?» хотілося написати: хлопця, який готує краще, ніж Мишко їсть... Але стрималася. І написала: шукаю справжнього чоловіка.

Хмикаю. Що ж, подивимось, скільки їх тут справжніх?! А скільки нарцисів прийдуть плюнути в мій адрес. Чомусь після Мишка здається, що всі однакові. Та я не боюся, всім дам відбій. Решту анкети заповнюю з незнаною досі стервезністю та вимогами. І хай оминають мою сторінку. Мені аби хто не треба. Тож мої вимоги до чоловіків високі. Жодних шкідливих звичок. Обов’язкове вміння готувати. Охайність. Чистолюбивість. Обов’язково свій бізнес. Вірність. І, настанок, повне табу будь-яких дій на першому побаченні.

Зрозуміло, що, я не збираюся шукати на сайті справжнє кохання, це ж лише розвага. У мене десять днів відпустки, тож буду розважатися.

Ще не встигла завершити реєстрацію, як посипалися лайки та, звісно, повідомлення. І здебільшого гнівні. Видихаю. Йду по свою вечерю, зараз буду вечеряти та ловитиму свій північний вайб.

З кухні я повернулася у вітальню з тарілками. Поставивши їх на стіл, хапаю планшет.

Що ж, у мій адрес посипалися обурення. Вечеряю та читаю їх.

Навіть не дивлюся на аватарки чоловіків, просто читаю повідомлення.

«Нічо собі вимоги... Та тобі мільйонера треба. А ти сама щось вмієш?»

Що ж, сильно. Джентльмен. Браво!

«А сама що готова дати взамін?»

Ще один. Теж справжній чоловік з великої букви.

Відкриваю наступне повідомлення — о, тут теж захоплення від мене.

«Ще одна! Ледь метр з капелюхом, а запити як у британської королеви...»

І чим нижче я опускаюся, тим більше компліментів. Та чоловіки в захваті від мене — в душі ликую.

Бінго! В мене вийшло подраконити нарцисів. Я задоволена собою. Хай знають, а то всі звикли: прибери, приготуй, подай та й не заважай. А ні, ще не все — ще капці в зубах принеси і можеш йти, в мене футбол. А ще в мене туса з пацанами, і ти маєш це все зрозуміти та мовчки проковтнути. Ага, тепер не діждетеся. В мене режим дурненької закінчився. Тепер я цінуватиму себе.

Решту повідомлень не читаю. Відписую самому першому:

«А що ви гадали, шановний? Не для вас мама квіточку ростила. Зрештою, якщо не знали — жінка восьме чудо світу. Тож — вчіться цінувати».

Копіюю повідомлення і вставляю під усіма обуреннями.

Мене зачепило повідомлення від трьох мужчин. Тому оглядаю їхні фото. Один без футболки світить кубиками на пресі. Ну ні, не сперечатимусь — картинка класна, але що за нею? Чи є в нього душа? Чи, може, залишив її в спортзалі?

Інший — біля ексклюзивної машини. Нічогенький теж у спортивній формі, але в очах холод та порожнеча. Він точно безнадійно закоханий у себе.

Третій мужчина в білому халаті. Заглядаю в анкету, а в нас тут лікар-гінеколог. Ну що ж, жіночою увагою необділений, не дивно, що йому все не подобається.

Доки відповідала на повідомлення, прилетіло іще одне. Відкриваю його і пирскаю сміхом:

«Йой, які вимоги. А ти стягнеш справжнього чоловіка? Хочу тебе побачити вживу. Глянути, що ти насправді...»

Опановую свій сміх і не можу стримати коментар уголос:

— Люди, який комент?! Дайте йому Нобелівську премію. Він заслужив.

Схожу відповідь я написала цьому красеню з фото за робочим столом в офісі.

Перша ночі. Пора йти спати, але мою увагу привертає іще одне повідомлення:

«Тихої ночі, Богине! Якщо все одно не спиш, може поспілкуємося?»

Я розгублено кліпаю. Хтось має таке бажання насправді, чи вирішив розважитися?

Кілька хвилин вагаюся, а тоді ловлю себе на тому, що я нічого не втрачаю. Спати іще не хочу, то можна поспілкуватися. Але одразу вирішую, що для мене це лише розвага і не більше.

Заходжу на фото чоловіка та ставлю лайк. Мене охоплює розчарування, адже на фото чоловік у шоломі та одягнений у спеціальний захисний одяг для катання на мотоциклі. Тіло теж підкачане — це чітко підкреслює одяг. Схоже, фото завантажене з мережі або створене за допомогою ШІ. В анкеті практично ніякої інформації немає, отже цей мен теж шукає собі розваги.

Звати його Нік. На десяток років старший за мене і шукає собі дівчину для серйозних стосунків. Вимоги теж, як на мене, високі. Хоча я з усіма пунктами згідна. Напружує лише, що його половинка повинна заробляти так само, як він. Хай краще купить собі коня, а не — дівчину шукає. Обурююся в душі.

Та все ж відписую йому одне єдине слово:

«Може».

«Кріс — це твоє справжнє ім’я?»

«Так».

«А роки в анкеті вказані вірно?»

«Так».

Вже сонно всміхаюся, бо наша переписка схожа на допит.

«Ти написала, що любиш музику? Яким напрямкам віддаєш перевагу?»

Вуста розпливаються у посмішці, і я вирішую писати брехню. Ну, це все ж не серйозно. Та й, якщо чесно, я до стосунків не готова. Ще після Мишка не відійшла.

«Обожнюю шансон».

Повисає пауза. Схоже, у мого прихильника шок. Мабуть, не очікував.

— І шо, то всьо?! А на тобі маєш... Пропав хлоп. Напевно, злякався. — Посміхаючись, знову коментую вголос.

«А крім шансону, що іще любиш?» — прилітає свіже повідомлення.

Не задумуючись, відписую:

«Осінь...»

«Я теж. Може, погуляємо?»

«Може... Але не сьогодні. Вже пізно. Солодких снів!»

Завершую наше листування, бо мене вже надто морить сон. Покидаю додаток та бреду спати. Бо ж я геть забула, що завтра шеф організував збори. Мені так ніхто й не повідомив, о котрій вони будуть. Маю надію, що я встигну виспатися до тієї пори.