Глава 5

КРИСТИНА

Прийшовши в кафе, замовляю колу та картоплю фрі, вирішую влаштувати собі сьогодні свято живота. Колу мені принесли одразу, тож смакую водичку та зависаю у додатку. Тут знову три свіженькі повідомлення. Вирішую почитати.

«Одинокий: — гарна ципа, тільки така з будь-яким на побачення не піде».

Хмикаю і посміхаюся. Вирішую відписати.

«Відповідай за себе».

Відписавши тому Одинокому, читаю інші повідомлення.

«Суворий: — Мій типаж. Де і коли можемо зустрітися?»

Ніде і ніколи, — холодно відповідаю в умі. Та відкриваю останній меседж.

«Саня: — Привіт! Якщо фото справжнє — беру за дружину».

Стримую істеричний сміх від такої гучної заяви. Це, що, типу пропозиція? Зітхаю. А я ж мала реальний шанс заміж вийти. Ой, схоже, не судилося, бо в мене ніколи такої біцухи не буде, як на моєму фото в Linder. Ех, такий шанс упустила.

Повертаюся до фото Аліка. Мені потрібно вивчити його риси, аби ні з ким не сплутати. Доки я нишпорила у додатку, мені принесли картоплю фрі. Смакую до втрати свідомості смачнючу їжу. Знаю, що шкідливо, але дуже люблю. Погляд ледь не щосекунди зиркає на годинник. Ще п’ять хвилин залишилося. Цікаво, чи прийде той Алік, чи я сама, мов дурепа, буду тут сидіти та чекати його.

Пильно зиркаю довкола. Наче немає нових відвідувачів. Не могла ж я пропустити прихід свого залицяльника. Інтрига тільки зростає. Смакую картоплю, і коли мій погляд прикипає до входу в кафе, я перестаю жувати.

У кафе входить високий блондин з хвостиком на чубі, ще й весь у прищах. Це ж Алік. Я нервово ковтаю. Він розглядається по кафе, а я опускаю очі в планшет. Погляд прикипає до того Аліка, що на фото. Це через скільки фільтрів він свою фотку пропустив? По ходу, на тому сайті всі видають бажане за дійсне. Напевно, як і я — все заради розваги.

Раптом приходить нове сповіщення. Одразу скидаю звук у планшеті та відкриваю його.

«Алік: Я уже в кафе. А ти де?».

Упс! Негарно вийшло. Даремно я погодилася на це побачення. Тепер почуваюся незручно, а ще й соромно перед тим молодим чоловіком, який покинув справи й приїхав до мене. І як тепер бути? Вирішую відписати.

«Вибач! У мене різко змінилися плани. Я не прийду».

«Алік: Чому? Це ж негарно з твоєї сторони... Ти ж уже погодилася».

Знаю я, що негарно. Знаю, що зробила дурницю, тож тепер вирішую, що більше таких помилок не робитиму. Бо одна справа — переписка, а інша — побачення.

Жарти жартами, а знущатися з людей я не люблю. І взагалі люблю чесність. Але чесність — це не про чоловіків, ну точно не про їх більшість.

«Вибач! Так вийшло».

Відписавши, розраховуюся за замовлення. Бачу, як блондин невдоволено фиркає і покидає заклад. Вичекавши кілька хвилин, теж йду на вихід.

Але я шокована, коли застаю юнака на паркувальному майданчику біля кафе. Він з кимось розмовляє телефоном і лає мене останніми словами. Відгукується про мене некрасиво.

Гіркота розчарування охоплює мене. А я тут гризу себе докорами совісті. Вже хотіла акаунт видаляти, а тепер принципово не буду. Хай буде. І на побачення отак буду ходити. Навіть цікаво, скільки чоловіків здатні зрозуміти, а скільки будуть рівняти мене з болотом.

Прогулююся парком, а душу гризуть роздуми — невтішні та невеселі. От тобі й побачення наосліп.

Розумію, що якби в додатку було моє справжнє фото — з хвостиком на потилиці, худою фігуркою та без макіяжу, то яка була б реакція чоловіків? Цікаво, скільки би повелося на моє справжнє фото. Напевно, ніхто б не відписав.

Я довго гуляла парком, усе обмірковувала і, дещо зметикувавши, вирішила втілювати свої плани у життя. Тому одразу подалася до свого авто. Пора змінювати життя. Але тепер по-справжньому, без афер.