Глава 1

КРИСТИНА

Сьогодні день видався спокійним. Мало дзвінків в наш кол-центр. Оператори відпочивають. Я ж вирішила не гаяти часу даремно, а зайнятися справою. Вчора я весь вечір залипала на різних сайтах знайомств. Хочу сказати, я шокована. Я не знала, що на отих сайтах сидить стільки народу. Ще тиждень тому я жила своє спокійне розмірене життя і гадки не мала, що сама сидітиму на такому сайті. Моя молодша сестра не раз мені розповідала про знайомства онлайн, але я не сприймала це серйозно. Марта ж у мене просунута у цьому. А я, що? Вважала це пустою тратою часу і, якщо чесно, повною фігнею.

Ну як це знайомитися на сайті. Бачиш лише красиві фото, які реально можуть не належати власнику чи власниці сторінки. Або ще гірше — можуть бути створені за допомогою ШІ, що не відповідає дійсності. Ти ж не бачиш людину в живу, не чуєш її голосу, не бачиш обличчя, не можеш заглянути в очі. Лише пусті переписки — що для мене гра букв та слів і не більше. Це все точно не серйозно. Радше розваги.

Але вчора ввечері я просиділа на багатьох сайтах знайомств, просто перегортала сторінки ради цікавості. Переглядала фото і ту інформацію про людей, яка була у відкритому доступі. Яких тільки приколів я там не бачила. І в мене після всього постало одне єдине питання: А, що так можна було?

Ну і фантазії та запити у людей. Пишуть все відкрито. Ніхто нічого не соромиться — оце я розумію, люди живуть. Може саме тому Міша пішов від мене до своєї Кароліни. Я ж так не жила. Постійно дотримувалася якихось дурнуватих принципів, а виявляється, потрібно було жити на повну.

Вже нічого не розумію. Я ж худа. Завжди тримала себе у формі, старалася догодити своєму коханому. А він просто пішов до іншої. І не до худої. Та мене ж дві потрібно на ту Кароліну. Перші дні я просто вила від образи, але зараз вже трохи легше.

Отож, прийшовши сьогодні на роботу, твердо вирішила: все, я готова до нового життя. Мишко ще лікті кусатиме, що пішов від мене. Я доведу йому, що втратив він найкраще, тобто мене.

Дві години нервів, і задоволена собою тицяю на ентер.

— Все! Готово! — вигукую і, знявши навушники, в яких лунає приємна музика, кручуся разом з офісним кріслом. Переможна посмішка не сходить з обличчя.

— Що все? — теж знімає навушники Евеліна і великими очима дивиться на мене.

— Невже помирилася з Мишком? — здивовано дивиться на мене оператор Сергій.

— Напевно, помирилася. Подивись, он як сіяє, — і собі долучається до розмови Каріна.

— Ага! Вже побігла миритися... — фиркаю невдоволено я і вказую пальцем на чоло. — У мене, що, тут щось написано?

— А, що мало бути написано? — розгублено допитується Сергій.

Дівчата це й жарт знають, а Сергій у нас новенький, тому пояснюю.

— «Ненормальна». — зітхаю і тихо додаю. — Я нізащо не вибачу зраду...

— Тоді, що «Готово!»? — напружено цікавиться Евеліна.

Посміхаюся і ще раз покрутившись з кріслом відповідаю.

— Я зареєструвалася на «Linder».

— Де? — спантеличено дивиться на мене Каріна. Вона у нас найстарша, тож для неї назва сайту для знайомств, мабуть, нерозгадана Америка.

Сергій лише розгублено кліпає, а Евеліна з дивним виразом обличчя питає:

— Але навіщо, Кріс?

— А навіщо реєструються на сайтах знайомств?! — кидаю у відповідь.

Повисає пауза, довга та затяжна. Розумію, що всі в шоку від моєї витівки. Я і сама частково в шоку, але я так хочу.

— Кріс, не роби дурниць, — з благанням звертається до мене Каріна. — Я розумію, що тобі болить, але зараз ти намагаєшся заглушити свій біль помстою. Це не «Ok». І не дуже хороша тактика...

— Радше провальна, — втручається Сергій.

— Не згодна. — стає на мою сторону Евеліна. — Нові знайомства — це хороший спосіб розвіятися і не думати про проблеми.

— Ага, — фиркає Каріна. — А ще непогана можливість переконатися, в тому, що не один Мишко — паразит такий. Щоб йому пусто було — зараза проклята.

Мене від дискусії колег пробиває на сміх. Хоча у словах колеги щось таки є. Розумію, що в мене агонія на фоні зради, але страждати за Мишком я точно не буду. Пішов — хай іде. І може не повертатися, бо я йому не вибачу ніколи.

— Але ж Кріс не серйозно, вона ж тільки аби відірватися, — знову захищається за мене Евеліна.

— Ох! — зітхає неоднозначно Каріна. — Ви такі наївні. Можна подумати, ті всі мужики на тих сайтах серйозно... Вони ж теж там розваги шукають. Знайдуть собі якусь дурненьку та падають на вуха. А вона настирлива вірить, а потім плаче...

Не приємно усе це слухати, тому звертаюся до колег.

— Все досить, дискусії! Мене ж ніхто на тому сайті не знає. Інформація вигадана. — посміхаюся і починаю зізнання. — Звати мене Кріс. Це ж моє несправжнє ім’я, це ви мене так охрестили. Волосся у мене чорне з синіми пасмами, стрижка каре, очі салатові, губи з силіконом. І вишенька на торті — вага дев’яносто вісім кілограм при зрості метр вісімдесят п’ять. — знову кручуся у кріслі та на емоціях додаю. — А ще мені тридцять.

Ловлю на собі відвертий погляд Сергія, а за ним слухаю обурення.

— Але це брехня. Ти ж заледве метр шістдесят росту маєш і то з підборами. А важиш точно менше п’ятдесяти. І тридцяти тобі ще немає... — розгублено кліпає він.

— Той, що? Хто про це знає? — відмахуюся. — Подивимося, чи сильна стать зацінить... — Посміхаюся і звертаюся до Сергія. — Глянь, яка я тут цукерочка... — обертаю екран до нього.

Заходжуся сміхом, коли очі чоловіка повзуть на лоб. Його реакція мене розсмішила. Хоча я старалася. Моя аватарка досить приваблива. Дівчина на ній не схожа на мене, вона має атлетичні форми і досить привабливу зовнішність.

— Оце так ляля! — ледь не облизується Сергій. — Я б з такою замутив.

Знову вибухаю сміхом і з іронією кидаю:

— Що і треба було довести. Чоловіки спершу ведуться на яскраву зовнішність та принади, а все інше — потім.

Маємо дзвінок. Каріна знімає слухавку, і ми всі завмираємо, бо вона вмить серйознішає і жестом показує нам бути тихо. А поклавши слухавку, повідомляє: