РОЗДІЛ 3

Рік добігав кінця, а в особистому житті Вірляни нічого не змінювалось. Наче хто поробив. Зате гроші полилися рікою в її кишеню. Почала нарешті гасити кредит і оплачувати комуналку. Оновила гардероб й  частіше ходила  на прогулянку. Спостерігати за людьми і намагатися вгадати їхній настрій. Колектив був змішаний, але жоден чоловік не міг її зацікавити. Немов в душі щось перегоріло. Немов серце скам'яніло. І лишилася журба. Лиш вона одна. І скупа сльоза, що скотилася униз, впавши на підлогу мов чорнильна пляма. 

В її  щоденнику дедалі частіше з'являлися сумні вірші і роздуми про реальне життя. Як можна радіти, коли щодня вмирають люди на фронті? Коли корупція і безробіття повільно знищують цілий народ. Вірляна не могла з цим миритися. Але не мала достатньо коштів, щоб проплатити чергову революцію. За своє життя стала свідком двох революцій - помаранчевої в дитинстві і Євромайдану в юності. Далі була втрата батьків і зв'язок з військовим, який закінчився її побиттям. Той чоловік спаплюжив її душу. Знищив як особистість, бо сам був зламаний своєю матір'ю. Та це не давало йому права ламати інших. Знищувати їх і кидати на поталу долі. Стосунки це в першу чергу відповідальність і вміння йти на компроміси. 

Загоїти рани допоміг рідний брат Арсен, який наразі служить у війську. Щодня жінка молилася за те, щоб він вернувся додому живим й неушкодженим. Незважаючи на різні характери й розбіжності в поглядах вони любили один одного. Арсен оберігав сестру, тому не розповідав всього в телефонних розмовах. Чоловік розумів, що може не вернутися живим,що війна завжди забирає найкращих й наймолодших. Цвіт нації кинуто в горнило боротьби за чужі інтереси та гроші. Бо війна це завжди гроші та політика. Кожен прагне відірвати собі більший кусок, використовуючи усі можливі варіанти. Сіючи навколо жах і смерть. Від того ніхто не застрахований.