РОЗДІЛ 1

Життя змусило Вірляну Данченко зламатися в переносному значенні цього слова. Змінити роботу, місце проживання та саму себе. У свої 31 ця сіроока шатенка  прагнула свободи і фінансової незалежності. Вона з заздрістю дивилися на закоханих у парку чи сквері, куди ходила на прогулянку.  Їй осточортіло бути самотньою. Жити відлюдницею. Ненависть клекотіла в її душі як лава у діючому вулкані. Чоловіків чомусь зневажала. Не могла собі зізнатися, що хоче близькості з ними. Мати власний гарем. Керувати ними як заманеться. О, це було б круто. Певно пережитий досвід давав про себе знати. Він був занадто болючим. Таким, що затягував у безодню. Вона дивом вижила після того. 

Від нудьги врятувала нова робота- прибиральницею в школі. Для початку годиться. Далі можна буде підшукати щось краще. Вечорами писала короткі оповідання про справжнє кохання і плакала у подушку од  одчаю. Усе здавалося сірим і занадто буденним. Немов хтось стер усі барви з її життя. 

Та одного разу щось змінилося. Директором школи, де вона почала працювати став Маркіян Щаблій, відомий український письменник і вояк. 35- річний кароокий шатен високого зросту. Його усмішка обезброювала, а погляд гіпнотизував. Чоловік знав про це і вміло використовував при спілкуванні з жінками. Їх в його житті було багато. Жодна не змогла залишити слід в його думках і серці. Нова працівниця теж спочатку не викликала увагу. Надто скута і емоційно нестабільна. Марку не хотілося мати з нею справи, але доводилось. Обов'язки виконувала сумлінно. В колективі не надто виділялася. Була заглиблена в свої думки та почуття. 

Новий директор теж не сподобався Вірляні. Занадто самовпевнений і красивий. Від таких чоловіків варто триматися якнайдалі.