Глава 15 Ден

Вечірка вдома в Лілі була в розпалі. Дійство відбувалося в величезній залі, де в центрі стояв басейн, а навколо розміщувалися столики і м'які дивани. Нагадувало студентські вечірки, на яких дівчат обливають шампанським і всі купаються в басейні мало не голими. На таких ми з Ярою зазвичай обжималися в якомусь темному місцечку. Але тепер на нас були ділові костюми, на дівчатах— коктельні сукні, а розмови зводилися виключно до бізнесу.

Яра блистіла в сріблистому платті довжиною до колін з відкритими плечима і мала бездоганний вигляд. Я не міг відвести від неї погляду. І хоч Ліля теж десь була поруч, я мало звертав на неї увагу. І вона на мене теж. Виявилося, що в нас були геть різні погляди на те, що таке стосунки. Мою нову дівчину більше цікавили друзі, знайомі, партнери, їхні друзі. Вона весь час кудись зникала, потім з'являлася, кликала нас з Ярою знайомитися з новими людьми, а тоді знову зникала. Нерідко зникала разом з Юрієм, якого теж знайомила з усіма підряд. Тоді ми з коханою колишньою залишалися вдвох і я прагнув, щоб так воно й лишалося. А ще більше мріяв про те, щоб повторити з нею наш студентський сценарій. Але тепер це було для нас під забороною і я нічого не міг подіяти. Ідіот. Ніколи не пробачу собі, що відпустив її.

Краще б я віддав їй тоді компанію, посаду, що завгодно. І вона залишилася б зі мною. Але я дозволив амбіціям взяти гору. І втратив єдину дівчину, яку справді кохаю.

Так, не в минулому роді, бо кохав, кохаюі кохатиму завжди. І хоч якою чарівною не була Ліля, вона не Яра. Не варто було й пробувати, щоб зрозуміти. Завжди відчував це і не помилявся. Я бовдур.

Тепер же мріяв лише про те, щоб вона не надумала покидати фірму, бо це єдиний спосіб бачити її щодня. Чхати на саму компанію. Просто хочу бути поруч з моїм сонечком.

Така іронія. Щоранку вона приносить мені каву і цікавиться тим, що я їм. А я на ланч замовляю її улюблені солодощі. Ми разом обідаємо. Сміємося. Ділимося думками і планами. Мріємо. І прекрасно ладнаємо на фірмі. Проводимо вихідні і з'являємося на тусовках, як оця. І щоб досягти цієї злагоди, було треба розлучитися? Серйозно?

Зараз думаю, що поспішили. Було варто краще старатися. Робити ще якісь кроки. Але тоді здавалося, що виходу нема. А тепер? Мабуть, він завжди був, якщо шукати. Але ми не шукали. Тепер вона з іншим. Вона щаслива. Я ж бачу, справді щаслива. Я бачу, як він цілує її, як обіймає. Як вона радісно примружується. Їй приємні його дотики. Я ж знаю реакцію її тіла на щось, що їй подобається. І Юра їй подобається. Навіть більше, вона майже закохана. А я для неї лише друг. Як брат, про якого вона дбає. 

Цей Юра ніби нічого. Серйозний. Нормальний мужик. Але, чорт, як я його ненавиджу! Я ледь стримуюся, щоб не грубіянити. Ледь стримуюся, щоб не вступити в бійку. Ледь стримуюся, щоб вона не зрозуміла. Це просто пекельно важко!

Але це краще, ніж не бачити її зовсім. Або бачити засмученою. Такою, як була під час наших останніх місяців разом і після розриву. Хай краще буде щасливою з іншим, ніж нещасною через мене. Аби лише була поруч. Аби й далі обирати для неї ватрушки з сиром або мармеладки і слухати її мрії про білого феррарчика або маленького котеджика. Мазохізм якийсь.

— А це Володимир Петрович Підгірний з дружиною Оленою, вони засновники холдингу "Багіра", — прощебетала Ліля, а тоді, побачивши когось у натовпі, миттю побігла туди, знову залишаючи нас з Ярою удвох.

— Дуже приємно познайомитися, — привітно озвалася Ярослава, потиснувши руку бізнесменам.

— Мені теж. Дозвольте зазначити, на цьому вечорі ви найкрасивіша пара, — весело промовив Володимир Петрович.

— О, ні, ми не пара, — швидко відповіла Ярочка. — Ми лише партнери. Він мій бос.

— О, як шкода, — зітхнула Олена.

— Але ми були колись в студентстві королем і королевою балу, — згадав я, засміявшись.

— Так, вічність тому, — кивнула Яра. — Але зрозуміли, що в бізнесі краще бути друзями, ніж у стосунках. Безліч проблем потім з'являється.

— Хто вам таке сказав? — здивувалася пані Підгірна.

— Та...всі, — усміхнувся я.

— То було не слухати тих "всіх", які вам лише заздрили. Ви самі себе так налаштували, — хмикнула вона.

— Ми з Оленою в одному бізнесу вже понад двадцять років. Всього було. І злети, і падіння. І сварки, звісно, теж. Але невже ви думаєте, що дано життя прожити, не черпнувши негативу? Але нам і в голову не прийшло б обирати між бізнесом і сім'єю. Ми прекрасно з усім впоралися. А скоро син і невістка підхоплять справу. "Багіра" — сімейний бізнес... — усміхнувся пан Володимир.

А мене наче по голові вдарили.

"Ви самі себе так налаштували"... А й справді. Ми повірили в це. І почалася біда... Де ж ви раніше були, Підгірні? Чи могли ми уникнути того, що сталося, чи це було нам визначено долею?

Яра не видала жодної емоції і повела розмову в тему ймовірної співпраці, а я стояв, мов прибитий. А потім же, мов прибитий, спостерігав за тим, як Яра танцює з Юрою, як сміється йому і як дивиться в очі. Все, баста. Я втратив її. І це лише я винен.

Ліля з'явилася під кінець вечірки вся розпашіла від емоцій.

— Пробач, що залишала тебе самого. Це для мене більше робота, ніж розвага. Стількох людей обіцяла познайомити, що не було коли сидіти. Я ж дуже багато кого знаю... Зате тепер буде укладено багато нових контрактів. Я, можна сказати, діловий Купідон. Він з'єднував закоханих, а я — партнерів, — засміялася вона. — Але останній танець — тобі.

Ми танцювали поруч з парою Яри і Юри. Ліля ж встигала розмовляти з моєю колишньою, коли вони наближалися одна до одної. Здалося: вони справді подружилися. Очманіти. Втім, мене білявка теж не обділяла і навіть кілька разів поцілувала під час того танцю. А я вдавав, що все чудово, а подумки уявляв іншу.

Та все ж тієї вечірки була користь. Ми таки справді уклали кілька чудових контрактів, а ще один мали от-от укласти, лише чекали приїзду майбутнього партнера з Італії.