Глава 13 Яра

Я ж добре все розуміла і знала, що одного дня це станеться. Ми пішли різними шляхами. Егоїстично просити все життя згадувати про мене і відмовити собі в задоволенні будувати свою сім'ю. Я ж все прекрасно усвідомлювала.

Але легше від того не ставало. От прямо ні краплинку.

Найгірше було те, що Ліля подобалася мені, як людина. Вона відкрита, красива, щира, весела, розумна і цілеспрямована. А ще винятково чесна. Я знала її недовго, але мала виключно позитивні враження від кожної нашої зустрічі. Вона реально найкраще його рішення. З нею він може стати щасливим. Але я не знала ще втішає це мене чи навпаки засмучує?

І от як тепер спілкуватися з нею? Дружити? Ревнувати? Сердитися? Робити вигляд, що це все мене не стосується?

Я не знала відповіді.

— Завести нові стосунки. Клин клином вибивають, — порадила Таня, коли я на обідній перерві в понеділок, п'ятнадцятого, скаржилася їй на життя в своїй улюбленій кафешці.

— Ти серйозно? — я зітхнула. — Мені навіть подумати страшно про це. Здається, я ще не готова. Ден був моїм першим і я сподівалася, що єдиним коханням. Хіба зможу полюбити іншого?

— Як сумно чути такі слова від такої молодої і вродливої дівчини, — поруч пролунав знайомий голос Юрія. Того, що власник кафе. Я озирнулася і всміхнулася.

— Підслуховувати, між іншим, не гарно.

— Але ми вам пробачаємо, — додала Таня, усміхаючись на всі тридцять два.

— Я ненароком, чесно. Дозволите сісти з вами? — галантно спитав чоловік.

— Авжеж.

— Яро, ти нас познайомиш? — подруга виглядала кумедно: підморгувала, дивно всміхалася і всім своїм виглядом намагалася щось мені сказати.

— Юрій, власник цього чудового закладу. А це Таня, моя подруга.

— І її секретарка. Ярослава — співвласниця логістичної компанії, перша заступниця директора, ви знали це? Вона в нас велика шишка, — одразу "набила мені ціну" дівчина.

— О, я соромлюся в присутності такої вельможної гості, — підіграв Юрій.

— Я перепрошую за свою подругу, вона трохи хвилюється, — всміхнулася я.

— І зовсім я не хвилююся. Просто, от ви, Юріє, дивлюся, такий поважний гарний чоловік. Може б ви запросили Ярославу на побачення? А то вона така чудова, моя дорога подружка, але так їй не щастить у життю! Прямо біда якась! — прощебетала Таня, я мало під землю не провалилася.

— Замовчи, тараторко! — ніяково мовила я. — Ви пробачте її.

— Та чого ж? Все ж добре... І я зовсім не проти, якщо чесно, — він впевнено глянув на мене, очі в очі.

— Не проти чого? — я здивувалася.

— Ну як, побачення... Якщо ви не проти, звісно.

— Погоджуйся! Ден про тебе не думав, в нього вже нове життя. А ти чим гірша? Він зміг, то й ти зможеш! Не проморгай свій шанс, — Таня думала, що вона шепотіла це на моє вухо, але її слова були чутно здалеку. Юрій усміхався. Під таким натиском важко встояти.

— Ну, чим чорт не жартує? Давайте спробуємо, — я всміхнулася і розвела руками.

— Прекрасно! Тоді може на "ти"? — чоловік тепло всміхнувся. Він і справді був дуже симпатичним.

— Домовилися.

— А куди ви підете? — Таня раділа ще більше за мене.

— Може в кіно? — запропонував він. — Ти любиш комедії? Щось таке нейтральне. Для побачення-знайомства.

— Годиться, — я усміхнулася. Ще досі не розуміла, що це все зі мною.

— Ой, я така рада! — прощебетала подруга і заплескала в долоні, мов дитина. — То може, якщо це твоє кафе, то нам обід безкоштовно?

— Яка ж ти нахаба! — вразилася я, а Юра весело засміявся.

— Для Ярочки авжеж, — мовив він.

— Ах ти ж! Я тут заради нього стараюся, а він, жмот! — вигукнула дівчина.

— Я жартую, звісно, пригощаю, — Юра був дуже веселим.

— Не треба, я заплачу, — намагалася заперечити я.

— Нізащо, сьогодні в мене гарний день, я не візьму грошей. Це подарунок за згоду на спілкування. Нічого поганого, — він радісно всміхнувся і піднісся на ноги. — Я візьму білети на фільм сьогодні ж. Дякую тобі! А тепер дозвольте повернутися до справ. Не заважатиму вашій бесіді, — поцілувавши мою руку, чоловік пішов.

Таня сяяла радістю.

— Такий галантний. Просто клас!

— Нащо ти це зробила? — серйозно спитала я.

— Для твого ж щастя! — беззаперечно відповіла подруга.

Ми поверталися до роботи, а вона все не могла припинити розмовляти про Юру. Це ж вона так хутко всім розбазарить. Я вирішила новини донести першою.

Тож увійшовши до нашого кабінету, впевнено постала перед Деном.

— Слухай, не хочу, щоб ти дізнався від інших, — чітко мовила я. Хлопець зацікавлено поглянув на мене.

— Що сталося?

— Ти більше можеш не хвилюватися за мене. Я вирішила прийняти пропозицію про побачення від одного свого знайомого. Тож... Ставлю до відому.

Реакцію Дена слід було бачити. Він реально здивувався. 

— О, справді? Чудово... Я радий за тебе. Це прекрасно, — проторохтів, раз у раз торкаючись свого носа. Десь я чула, що так роблять, коли брешуть, але не зациклюватимуся на цьому.

— Добре, — я вже хотіла перейти в свою половину кабінету, але в спину пролунало питання: — А хто цей знайомий? Я його знаю?

Я повернулася і вигнула брову знаком запитання:

— Чому ти питаєш? 

— Я хвилююся за тебе. Ми ж друзі. І взагалі. Якщо він тебе образить, я його вб'ю і сяду в тюрму, а ти почуватимешся винною і носитимеш мені передачки. І все, що ми матимемо — це секс раз у місяць в тюремній камері, — таке молов, що я не витримала і розсміялася.

— Я вже не твоя дівчина. Секс тобі не світить, — нагадала йому.

— Так, але якщо я сяду в тюрму, від мене відвернуться всі, крім тебе. Так що...

— Дурне, — як же я сумую за ним. За нашим найкращим часом.

— То скажи мені, через кого нас може чекати весь цей сценарій? З ким ти підеш на побачення?

— З чуваком з кафе, — всміхнулася я, згадуючи, що колись саме так Юру охрестив Ден.