Глава 9. Яра

Звісно, домовитися про розірвання заручин було нелегко. Але справжнє пекло почалося потім.

Тоді, коли довелося сповіщати батьків про те, що ми розійшлися, але продовжуємо працювати разом. Втихомирити батька і його: "Я вб'ю того негідника! Я так і знав, що він не серйозний". 

Заспокоїти маму після: "Як же ти тепер житимеш, донечко? Як же ти це переживеш? Він використав тебе. А я ж попереджала, щоб не ділила з ним ліжко до весілля. Чого ж ти мене не послухала?".

Витерпіти те, як Ден з'їжджав з нашої квартири у котедж його батьків.

Не збожеволіти від самотності перших кілька днів. Я все ж вирішила залишитися жити окремо.

Усвідомити, що ми вже не разом. Щодня бачимося, але чужі. Сидимо в одному кабінеті, але я не маю можливості його обійняти. Він вже не мій. Денис Єгорович, друг Ден, але не коханий. Він вільний.

Оце, певно, було найгірше.

Але ми змогли. Змогли врятувати компанію. Розвивали її. Багато працювали. Спершу старалися обмежити наше спілкування, згодом стало легше і ми могли навіть серед ночі зателефонувати одне одному, щоб сказати щось важливе про справи. Не знаю як, але нам вдавалося виглядати друзями.

За спиною пліткували. Дивувалися. Шкодували. А ми вдавали, ніби глухі.

Минуло три місяці. Осінь в цьому році була прекрасною. Справді золотою. Кожного дня на обідню перерву я ходила в кафе. Саме ходила, а не замовляла їжу в офіс, як більшість працівників, заради того, щоб прогулятися, зібрати букет з помаранчевих листочків, в волю надихатися свіжим повітрям. День у день. Це стало моїм хобі. Моєю радістю.

Щодня сідала за один і той самий столик навпроти вікна, замовляла круасани, каву з подвійним молоком і щось ще, третя страва майже завжди відрізнялася.

Сьогодні все було без змін, але моє замовлення приніс не офіціянт. Це був симпатичний шатен, високий і широкоплечий, з ямочкою в щоці і приємною усмішкою, одягнений у дорогий костюм. Я часто бачила його тут. Він поклав переді мною замовлення і присів на диванчик навпроти.

— Пробачте, що турбую вас. Мене звати Юрій. Кожен день по буднях я бачу вас о цій же порі за цим столиком. Ви замовляєте круасани і каву. Довго дивитеся в вікно. А потім залишаєте чайові офіціянту і йдете. Вчора я пообіцяв собі, що якщо ви прийдете сьогодні знову, я спитаю ваше ім'я. І ось ви тут... — він тепло всміхнувся.

— Мене звати Ярослава. І я теж часто бачу вас тут. Ви тут працюєте, — промовила я, надпиваючи каву.

— Вірно. Цієї неділі в нас буде майстер-клас по створенні різних тістечок. Можливо, вам буде цікаво, — він не був нахабним і нічого не вимагав. Просто познайомився і повідомив про майстер-клас, тому я радісно мовила:

 — Дякую за запрошення. Якщо вийде, може й прийду.

— Чудово. Чекатимемо на вас. О, і сьогодні обід за рахунок закладу. Постійним клієнтам у нас знижки. Смачного і гарного дня, — він галантно всміхнувся і залишив мене, дозволивши насолоджуватися їжею. 

Перш ніж піти, я все ж хотіла розрахуватися, але мене здивували відповіддю.

— Для вас сьогодні за наш рахунок. Юрій Олексійович сказав передати вам ось це, — він вручив мені буклет з майстер-класом.

— А Юрій Олексійович — менеджер? — чомусь поцікавилася я.

— Та ні, він власник, — усміхнувся офіціянт. — Гарного дня!

— Гарного, — здивовано промовила я. Оце так, сам власник.

Втім, про цю пригоду я швидко забула. Лише новиною про майстер-класи поділилася з колежанками, може хтось теж захоче піти. Це загалом доволі цікаво. Давно час хоч трохи урізноманітнити своє життя.

— О, я б на таке сходила хіба що з хлопцем. Самотнім всюди сумно, — вколола фразочкою Іра з фін.відділу.

— А в тебе хлопець є? Та невже? Навіть в Ірки он хтось з'явився. Ніби в усіх хтось є, крім мене, — поскаржилася Аля.

— Не лише в тебе. Он Ярослава теж сама, — нагадала Аліса.

— Та коли вже така, як Ярослава Богданівна наша не змогла мужика втримати, то що вже мені казати? — зітхнула Аля.

— А я все ще тут стою і все чую, — гиркнула до них, зараз думаючи, що краще б, як і Ден, створювала атмосферу страху перед керівництвом.

— Не ображайтеся, — всміхнулася Іра.

— Перерва завершена. Йдіть працювати,— я повернулася і пішла геть, вирішивши покликати на майстер-клас маму або брата. На диво, в мене навіть подруги не було. Тобто спершу їх було багато, але потім моїм всім став Ден, а з дівчатами я стала спілкуватися все менше. А тепер розуміла, що це була моя помилка.

Залишившись без хлопця, я ніби залишилася абсолютно самотньою. Навіть з батьками зіпсувала стосунки через нього.

— Яро, а де ті звіти, що зранку приніс Ігор Сергійович? — щойно я увійшла в кабінет, одразу спитав Денис.

— В мене на столі. Ось, тримай, — відповіла я і передала папери директору. 

Так, наше рішення було правильним стосовно бізнесу. Тепер ми справді могли нормально співпрацювати. Я більше не намагалася командувати ним, а він не дратувався через те, що я дозволяла собі часом приймати якісь незначні рішення. В наших стосунках знову настала ідилія. А як інакше? Стосунків же не було.

Коли наступив вечір, я зателефонувала мамі і запросила її на майстер-клас. Вирішила, що таки хочу розвіятися.

Однак, коли ми прийшли туди, на нас чекав сюрприз.

Ден теж був там. Він гуляв під руку з Іриною. Вона весело йому щось розповідала, відверто фліртуючи, і стріляла бісиками. Він сміявся. Так, як колись сміявся зі мною. Так ось про кого казала Іра тоді? То це вони вже давно разом, але приховували? Ховалися за спиною і сміялися. Не вистачило сміливості сказати мені, дивлячись в обличчя, що він вже встиг знайти мені заміну? Адже ми домовилися бути чесними. Я ж сама відпустила його. Але отаке... Не чекала...

Серце затремтіло. Закололо. Заболіло.

Очі запекли. І підборіддя стало тремтіти. Я була готова розплакатися. А проте не могла відвести від них погляду.

— Я йду звідси, — промовила до мами, яка тримала мене під руку і слідкувала за майстер-класом.