Глава 7. Ден

— Тобто підеш? — це мене шокувало. Ярослава фактично сама її створила, я ж лише дав гроші і іноді допомагав. Так, це саме я допомагав їй, а не навпаки. І тепер вона вирішила йти?

— Я втомилася сваритися. Врешті або ми розсваримося і я піду, як ворог, але вже не лише з фірми, а й із твого життя... Або я просто працюватиму в батька, як планувала раніше, але ми будемо разом, — гадаю, їй це рішення далося несамовито важко. Неможливо забути, як вона страждала через те, що зі скандалом пішла з дому. Хоч не розповідала про те, але якось я чув, як плакала в ванній від того, що батьки її не слухають і не поважають її рішення. А тепер вона працюватиме з татом, який мало того, що скаже: "Я ж казав", то ще й вважатиме, що я не здатний зробити Яру щасливою. Ну ні, це точно не варіант. Міцно схопивши дівчину за плечі, я впевнено промовив, дивлячись їй у очі:

— Ярочко, в цьому немає потреби. Ти ніколи не будеш моїм ворогом. І ми завжди будемо разом, я обіцяю тобі.

— Ти в цьому впевнений? — вона з надією дивилася на мене. Тілом пробігли сироти. Я й уявити не міг, що власна справа і бажання самоствердитися вплине так пагубно на стосунки з коханою. Так не мало бути. Але я розумів, що ситуацію необхідно рятувати.

— Звісно, я впевнений. Яро, ми впораємося. А зараз нам необхідно відпочити, розважитися... І все стане на свої місця.

— Тільки вчора відпочивали, — вона зітхнула. Оце ж сильно повірила в ті вигадки, ніби чоловік і жінка не можуть працювати разом. За нами весь час ніби навмисно ходили люди і розповідали про свої негативні досвіди. Я ж знав безліч інших, що прекрасно вживалися. Щоправда, вони були не на керівних посадах, але точно знаю, що багато практикує сімейний бізнес... Але Яра зациклилася на негативі. Однак я не хотів її втрачати...

— Не так. Не з іншими. Вдвох. Підемо в ресторан, я організую щось особливе. Добре? Все буде, як раніше... — я хотів у це вірити. Дівчина всміхнулася.

— Хай би...

Я прагнув врятувати наші стосунки і утримати Ярославу в компанії, бо без неї це все не мало сенсу.

Вирішив не відкладати з організацією романтичного вечора, але на роботі, як на зло, був завал. Крім того, на нас чекав сюрприз.

— Денисе Єгоровичу, це до вас, — з самого ранку в кабінеті з'явилася секретарка, широко відчиняючи двері перед особою, яку я найменше сподівався тут побачити — моїм батьком.

Він зацікавлено розглядався, коли увійшов у кабінет. Яра ж стрибнула на ноги і кинулася до нього, щоб обійняти.

— Ласкаво просимо, — прощебетала вона.

— Дякую, люба, — тепло промовив тато. Я теж поспішив з ним привітатися.

— Ласкаво просимо. Яка чудова несподіванка... — насправді я давно хотів, щоб він прийшов. Але й водночас дещо боявся, адже його думка була для мене дуже важливою.

— Ось вирішив сьогодні навідати компанію свого сина. Подивитися, чи не даремно були використані мої гроші, — неможливо було зрозуміти, чи він жартує, чи серйозно.

— І як? Не даремно? — я усміхнувся.

— Поки ще рано стверджувати...

— Прошу, сідайте. Ксеніє, зробіть каву, будь ласка, — одразу розпорядився я. Ми розмовляли, розповідали батьку про наші звершення, та згодом Яра перейшла до свого робочого столу, щоб продовжити працю. На її мобільний пролунав дзвінок.

— Слухаю, Світланочко. Що в вас сталося?... Щось серйозне? Дуже співчуваю. Може потрібна допомога?... Я зрозуміла... — долинули до нас уривки розмови. Ми не зважали на те, але все ж деякі фрази з розмови моєї нареченої зацікавили батька. — Звісно, залишайтеся. Ні про що не хвилюйтеся, ми впораємося... Звісно, оплачувані... Не треба приїздити, займайтеся дитиною... Будь ласка. Хай одужує! Щасти...

Яра поклала слухавку і продовжила працювати за комп'ютером.

— Щось сталося? — спитав я, побачивши, що вона не поспішає розповідати.

— О, Світлана, головний юрист, телефонувала. В неї дитина в лікарні. Я дозволила їй залишитися з нею.

— Це надовго? — це мені вже не подобалося.

— Ну, поки не одужає. Поки малу положили на п'ять днів, — абсолютно спокійно відповіла вона.

— А хто оформлятиме новий договір? Вона працюватиме дистанційно?

— Я звільнила її від цього проєкту, хай дбає про малу. В нас є й інший юрист. Артур чудово впорається, — вона була геть впевненою в собі і ні крихти не сумнівалася в правильності своїх дій. Як завжди.

— Артур — не юрист, а помічник юриста. Він без досвіду. Зателефонуй Світлані Георгівні і попроси розробити контракт з лікарні, це ж не так важко. Або хай хоч контролює дії Артура, — я вирішив хоч цього разу не здаватися і відстоювати свій погляд на ситуацію.

— Ні! В цьому нема необхідності, — заперечила вона.

— А яке право ти маєш вирішувати такі питання, коли є директор?! Денисе, на твоїй же фірмі тобою керує твоя підлегла? — втрутився батько. Яра спалахнула від обурення, проте не посміла сваритися. А я розумів, що тато нарешті сказав те, про що я думав, але що озвучити їй боявся.

— Я перша заступниця, — оговтавшись, промовила дівчина.

— Ярочко, попри всю мою повагу до тебе, тобі варто краще ознайомитися з посадовою інструкцією. Твої повноваження на цій посаді великі, але не безмежні. Ти не головна в цій компанії. Або ж ти керуєш усім не як перша заступниця, а як наречена боса? Тоді це взагалі не діло... — я був вражений. Він миттю побачив корінь нашої проблеми.

Яра зблідла. Вона дивилася на мене з очікуванням чогось. Чого? Хотіла, щоб я вступився за неї, але я був на батьковій стороні. Зрозумівши це, вона піднялася з місця.

— Я перепрошую, що перевищила повноваження. Я сама проконтролюю роботу Артема, а потім проконсольтуюся зі Світланою, а на майбутнє питатиму вашої думки, Денисе... Єгоровичу... — вона це сказала дуже професійно. Сховала своє невдоволення і повелася дуже гідно. Я знову нею пишався.

— Чудово, — я тепло їй усміхнувся, але вона не відповіла тим же, а лише гордо вийшла з кабінету. Нічого, її попустить. Головне, що вона нарешті зрозуміла, звідки росли ноги наших суперечок. Тепер все буде добре.