Глава 3. Ден

Сьогодні я знову закохався у неї. На випускному балу не було красивішої дівчини. Її усмішка зводила мене з розуму, її погляд чарував і манив, я майже пропустив усю урочисту частину, пафосні слова викладачів і вручення дипломів. Увесь цей час думав лише про неї, про нас і те, що станеться цього вечора. Нарешті я зроблю це. Знайшовши в кишені кругленьку коробочку, задоволено всміхнувся. Як довго я мріяв про цей день! 

Сьогодні навіть не радів з отриманого диплома з відзнакою. Колись це було моєю мрією, а сьогодні мрією була лише Яра.

Не міг не оцінити її розкішної сукні. Небеса, як же їй личить це темночервоне! Бордова помада, темне волосся, біла шкіра... Немов Попелюшка. І яскрава сукня, довжиною до землі, проте з розрізом по всій нозі. Декольте у формі сердечка і великий бант на плечі. Моя кохана була настільки спокусливою, що я лише й думав про те, як зніматиму з неї цю обновку, аби милуватися її бездоганною фігурою. Здалося, вона затьмарила собою сонце. На високих підборах була лише трохи нижчою за мене. Це дозволяло дивитися в її очі, мов зачарований, раз у раз цілуючи обличчя. Я танцював з нею і почувався найщасливішим на світі. Думав, всі хлопці навколо заздрять мені.

На вечірці, що проходила в університетському кампусі, народу було повно. Випускники, наші батьки, друзі, викладачі, молодші курси... Але все це не хвилювало нас. Крім неї, я не помічав нікого. Не пам'ятав і про те, що ми брали участь у конкурсі "Король і королева балу", не брав участі в голосуванні.

Тому для мене стало несподіванкою, коли раптом почали оголошення результатів. Яра вхопила мене за руку і потягнула ближче до сцени, вона дуже хотіла перемогти. Я ж уже почувався переможцем. Переможцем по житті, знову знайшовши в кишені коробочку.

— Отже, королем і королевою балу, яких ми запросимо виконати королівський вальс на нашій сцені і чиї фото прикрасять нашу стіну в залі портретів цієї щорічної вечірки, стають... — наша викладачка-організаторка була в ударі. Здалося, вона навіть хвилювалася, коли театрально діставала листівку з іменами, за які найбільше проголосували присутні, зі скриньки. Яра зробила крок вперед, ніби щоб почути ім'я швидше. Я всміхнувся і обійняв її.

— Денис Адамчук і Ярослава Барвінська!

На нас полетіло конфеті і кульки зі сцени, а навколо роздалися оплески. Ніколи не любив публічності, але завдяки Ярі ми завжди були як не на сцені, то в самому центрі, на першому ряду, коротше там, куди найбільше уваги. І ось знову, стискаючи мою руку, Яра першою рвонула на сцену, потягнувши й мене.

Традиційно нам дали слово і, знаючи про мою нелюбов до публіки, кохана вихопила в організаторки мікрофон і взяла на себе можливість сказати кілька слів. Я знову всміхнувся. Яра така Яра.

— Ми дуже вдячні за цю честь кожному, хто голосував сьогодні за нас, і навіть усім тим, які віддали свої голоси нашим суперникам. А ще я хочу сказати, що для мене було безмежним щастям бути студенткою цього прекрасного закладу. Дякую викладачам, які подарували нам знання і проклали дорогу в майбутнє. Я не підведу вас і коли досягну успіху, пам'ятатиму завдяки кому це. Дякую моїм одногрупникам і молодшим студентам. Я щаслива бути вашою подругою, вашою старостою, а тепер і королевою балу. Ви всі в моєму серці назавжди. Я дуже сумуватиму! Дякую батькам, які підтримали мій вибір і надихали своїм прикладом. І, звісно, дякую Денису, який був поруч в складні і радісні хвилини. Для мене цей день дуже особливий... і... я дуже вас усіх люблю... — вона таки не втрималася і почала плакати, а Яра, яка плаче, це щось, чого просто не може бути. Вона завжди надто стійка до емоцій. Але зараз сльози потекли з її очей, голос затремтів. 

Я ніжно забрав з її рук мікрофон і майже непомітно дістав з кишені коробочку. От вже ніколи не думав, що робитиму це перед усім універом, батьками і навіть знайомими людьми.

— Я не вмію говорити так красиво, як Ярослава, — розпочав я. — Але для мене цей день справді дуже особливий. Я хочу подякувати нашому улюбленому універу за мудрих викладачів, вірних друзів, за знання і за те, що тут зустрів найкращу дівчину на світі. Ярочко, я не боюся перед усіма цими людьми сказати, що неймовірно тебе кохаю. Ти зробила мене кращим. Ти - це найбільше, що я маю. І тому я хочу тебе спитати, — я опустився перед нею на одне коліно і нарешті підніс їй вже розкриту коробочку, з якої сяяла обручка. Ні, не з діамантом. З рубіном у формі серця. Яра закрила обличчя рукою і навіть припинила плакати. Зал загудів, а я, майже не думаючи, що на мене зараз дивляться наші батьки, трохи тремтячим від хвилювання голосом, продовжив фразу, яка зависла в повітрі: — Ти згодна розділити зі мною життя, так як розділила ці роки навчання? Ти будеш моєю дружиною?

— Так, — її тиха згода, хоч і без мікрофону, пролунала величезною залою. В нас знову вистрілили конфеті, злетіли увись оплески, а я, надягнувши коханій на пальчик обручку, нарешті підхопив її на руки і швидко закружляв сценою. 

Вираз щастя на її личку я не забуду ніколи.

Ми танцювали під музику про кохання на сцені універу перед очима наших батьків, викладачів і друзів. Все здавалося просто ідеальним.

— Боже, я не вірю, що все це насправді,

— шепотіла моя наречена. Коли ми спустилися зі сцени, нас кинулися вітати всі, кому лиш було не лінь. В результаті випускний бал перетворився на святкування наших заручин.

— Сину, ти — мужик! — промовив мій батько, плеснувши мене по грудях. Почути таке від нього було найвищою похвалою.

— О, дякую, тато, — я всміхнувся.

— Не знаю, що зробила з тобою ця дівчина, але нарешті я задоволений тобою і маю для тебе дарунок на честь відзнаки, ну і вже заручин, — коли він це мовив, мама засяяла і обійняла Яру, щось їй прошепотівши.

— Дарунок? Дякую, тату, — я всміхнувся, вирішивши, що це щось символічне... приємна дрібничка. Проте батько дістав якісь папери. — Що це?

— Я створив для тебе рахунок і перерахував туди стартовий капітал на відкриття твоєї власної справи. Якщо керуватимеш з розумом, тобі вистачить до перших доходів. Це тобі путівка в майбутнє. Не розчаруй мене!