Глава 2. Яра

Знову прокинулася серед ночі від почуття, що мені гостро чогось бракує. Не одразу зрозуміла, де я і що відбувається. Але відкинувши руку на сусіднє ліжко і не знайшовши там Дена, відчула якусь пустоту на серці. На краю свідомості прийшла згадка, що сьогодні субота і я ночую в батьків. Прокляття. Дивно, але я настільки звикла, що він завжди поруч, що без нього мій сон був нетривалим і тривожним.

Піднялася з ліжка, щоб випити води, але почула якийсь шелест від балкона. Ми жили в приватному секторі і мали свій невеликий двоповерховий будиночок. Від моєї кімнати і батьківської була доволі простора тераса, з якої відкривався вигляд не лише на наш невеликий сад, але й на міський парк. Підійшла до скляних дверей і відгорнула білу, ледь прозору шторку, гадаючи, що шум здійняла наша кішка. Велика світло-жовта красуня з приплюснутим носом вночі могла перебудити весь будинок, коли полювала на кажанів.

Однак, Аліси там не було і я, відкинувши похмурі думки, повернулася до свого робочого столика, щоб налити з кувшина води в улюблену прозору склянку з намальованою на ній білою хризантемою. Обожнюю хризантеми. Але не встигнула я це зробити, як чиїсь сильні руки міцно схопили мене за шию і талію. "Маніяк" — пронеслося в голові першою думкою. Але не даремно ж я ходила на ці курси з самозахисту, куди мене записав Ден. А якщо я чимось займалася, то віддавалася цьому цілком і повністю. Зараз я чудово знала план дій і не дозволила страху перемогти себе. Один спритний рух — і нападник лежить на землі, а я сиджу зверхи. Перекидувати когось через себе у разі нападу ззаду — прийом, що давався мені найлегше.

Правда, серед тиші ночі падіння негідника звучало, як атомна бомба.

— Яро, твою ж мати! — простогнав Ден, лежачи під мною на паркеті. І це він дуже вчасно озвався, бо я вже готувалася з ліктя бити в око.

— Ти... Ти що тут робиш посеред ночі? — ошелешено прошепотіла я, покинувши бойову позу і лише здивовано блимаючи очима.

— Скучив, — вже не надто весело повідомив хлопець і, певно, хотів ще щось сказати, але цієї миті в коридорі почулися кроки.

— Ярославо, що це було? — постукавши в двері, спитала мама і натиснула на ручку

— Під ліжко. Хутко! — прошепотіла я, змушуючи коханого закотитися в укриття, а сама підбігла до дверей, щоб ненька не хотіла зайти всередину.

— Я впала ненароком, пробач, не хотіла збудити, — збрехала перше, що прийшло в голову.

— Звідки впала? — здивувалася рідненька, таки не зупинившись на порозі і пройшовши всередину. Окинувши суворим поглядом кімнату, вона зосередилася на мені.

— З ліжка... Перекинулася уві сні, — всміхнулася я. І чому брехати вчителям так легко, а батькам — титанічно важко? Вони бачать мене наскрізь.

— З гуркотом падаючої морозилки? — граційно вигнула брову знаком питання. Отже, не повірила.

— Ну, добре, ти мене розкусила. В мене було безсоння і я тренувалася. А як почула твої кроки миттю сховала килимок і вимкнула світло, щоб ти не сварилася. 

— Ярочко, ти надто себе втомлюєш. День для праці, а ніч — для відпочинку, пам'ятай це, люба, — прошепотіла мама і поцілувала мене в чоло. — А зараз лягай спати і щоб ніяких більше звуків, бо прийду і прив'яжу тебе до ліжка.

— Ти справді думаєш, що це допоможе? — я всміхнулася. Мені було майже двадцять. Я завершувала універ і могла побити хлопа, але мама досі бачила мене маленькою дівчинкою.

— Я знаю, що ти вже доросла. Але для мене ти завжди будеш дитиною. Навіть, коли мені буде сто, а тобі вісімдесят. Тож лягай спати. Бо поскаржуся твоєму Денискові на тебе, — вона м'яко всміхнулася і покинула кімнату. Я ж ледь стримала сміх, бо саме цієї миті коханий додумався вкусити мене за ногу і миттю втілив цей план у дійсність.

— Хочеш п'яткою по зубах? — весело спитала я. 

— Бачиш, мама поскаржиться на тебе мені, тож будь гарною дівчинкою, — всміхнено промовив він і врешті виліз з-під ліжка.

— Недочекаєшся, — хмикнула я.

Мої батьки не знали про те, що я вже давно живу з Деном в його кімнаті гуртожитка. Вони мають досить консервативні погляди і вбили б мене, дізнавшись, що я дозволила собі таку вільність. Ну, або вбили б Дена. Скоріше, мама — мене, а тато — мого хлопця. Чомусь коханий завжди не дуже подобався батькові. Може тому, що тато сподівався видати мене за сина свого бізнес-партнера? Але я давно розтоптала ці мрії і заявила, що іншого мені не треба. За те, що брешу рідним, сумління мене не картало. Ден був моїм єдиним хлопцем і я кохала його безмежно, навіть не сумнівалася в тому, що ми створені один для одного. А все інше було лише умовностями.

— Мама веліла тобі лягати в ліжко, — хитро всміхнувся коханий. Обожнюю цю його усмішку, сповнену іскор бажання і кохання. Лише йому я дозволяла почуватися переможцем, мисливцем, а собі поруч з ним — тендітною здобиччю. Мені подобалося те, як ми розкривалися одне з одним. Наодинці сором'язливий хлопець і бестія. Разом альфа і його "пташечка". Доповнювали одне одного, розкривали, підтримували. Наш союз здавався нам обом ідеальним. І в глибині душі я боялася, що врешті щось піде не так. Але роки йшли і все було бездоганно. До одного дня. Але про те рано.

— Мама веліла, щоб не було жодного звуку, — нагадала я, дозволяючи штовхнути себе на перину.

— Тоді будемо тихенько, — прошепотів він і поцілував мою усмішку.

Зранку довелося встати раніше, щоб провести Дена до дверей так, аби ні на кого не натрапити. Батьки прокидаються о сьомій, а ми вирішили встати о шостій. В коридорах рідко можна зустріти когось у цей час. Вже знаємо. Перевірено. На такий екстрим мого коханого тягне вже не вперше. Ледь не кожна друга моя ночівля в будинку рідних завершується саме такою пригодою.

— Тихенько, тихенько, — шепотіла я сама до себе, коли проводила Дена. Це мене заспокоювало.

Ми вже дібралися до вхідних дверей, я їх тихо відімкнула і майже відчинила. Востаннє притулилася до вуст свого хлопця майже на мить і мала випустити його, але саме цієї миті двері відчинилися і в проході постав мій молодший брат. Марк, схоже, саме повертався з дискотеки, бо вигляд мав, чесно кажучи, пом'ятий. Хоча стоп, з якої дискотеки о шостій ранку? Якось пізнувато... чи то ранувато? Коротше, дуже не вчасно.