Глава 1. Ден

Рік тому

Ранок вітав мене сонячним промінням з великого вікна у студентській кімнаті. Перших чотири роки навчання я жив тут з дружбаном, але цьогоріч, на випускному курсі, він забив на навчання і влаштувався на роботу. Тепер знімав квартиру в центрі зі своєю дівчиною і тішив нас візитом вкрай рідко. Втім, мені даремно скаржитися, бо майже кожної п'ятниці ми з ним зависали в кафешці здебільшого на зароблені ним гроші. А що, він же в нас працює, а я так, нахлібник. Студент.

Втім, з того, що він неофіційно з'їхав з кімнати, я мав лише зиск, адже тепер сюди неофіційно заїхала вона. Ні, навіть не так. ВОНА. Великими літерами.

Зараз вона солодко спала в моїх обіймах. Густе чорне волосся довжиною аж до сідниць закривало її обличчя, подушку і добру половину ліжка. Обережно відгорнув його, щоб помилуватися сплячою красунею. Боже, якою ж гарною вона була!

Найбільше любив її дзвінкий сміх. Любив її будити поцілунками. Любив спостерігати за тим, як вона щось робить, не звертаючи на мене жодної уваги. 

Вже спізнювалися на першу пару. Але кого я обманюю? Кому вона взагалі треба? Що там? Фінансовий облік? Чхати на облік і на фінанси. Мене цікавила лише Яра. 

Відкинувши ковдру, мимоволі замилувався її ідеальним тілом. А потім солодко вкрив маленький плаский животик поцілунками. Вона ще не прокинулася, але вже засміялася. І цей сміх був найкращою мелодією. Як же я кохав її!

— Дене, зараза, припини! — вже розплющивши свої сапфірові очі, вигукнула вона і знову дзвінко засміялася, вдаривши мене моєю ж подушкою. А я, відкинувши ту, нависнув над красунею, з двох сторін обхопивши її руками.

Лише мить — і Яра відбила мою атаку, спритно перекинувши мене на сусіднє місце. Вона займалася йогою і ще якимись вправами самозахисту. Сам її туди записав, а тепер часто шкодував. Ученицею вона була здібною і тепер могла відгамселити кого хочеш. Хоч і мене.

— Час вставати, — солодко прошепотіла бестія і, чмокнувши мене в губи, спробувала встати, але я обхопив її за стан двома руками і знову затягнув на ліжко. Дівчина голосно засміялася.

— Чшш, не можна, щоб всі знали, що ти ночувала тут. Які про тебе підуть чутки? Твій сміх надто гучний! Мені доведеться зробити так, щоб замість сміху ти видавала інші, значно приглушеніші звуки, — прошепотів я на її вухо, водночас цілуючи його.

За дверима кімнати тупотіли студенти, поспішаючи на пари, але нам було чхати на те. Затишнішого місця від цієї кімнатки в державному гуртожитку просто не існувало.

— Як істинний джентльмен, ти мав би на мені одружитися, щоб вберегти мою честь від пересудів, — засміялася Ярочка, повертаючись до мене. Що сказати, я й планував з нею одружитися, щойно ми завершимо навчання. А поки я просто поцілував її усмішку.

— Може трохи запізнимося? — блукаючи вустами по її шиї, спитав у красуні.

— Давай прогуляємо, — азартно вигукнула вона і знову засміялася, коли я перекинув її на подушки і палко поцілував.

Прогулювати нам було можна. Двоє найкращих студентів на потоці, які тягнули на диплом з відзнакою. Якими ж молодими і щасливими ми були тоді! Дивилися в майбутнє сміливо і з викликом. Ще не знали, що підкине нам доля.

***

Хутко вдягаючись, ми штовхали одне одного і сміялися. Коли вже вирішили прогуляти пари, то ж не валятися весь день у ліжку. Втім, я то, звісно, не проти, а ось мою кохану завжди тягне на якісь пригоди. Було вирішено погуляти містом і піти в якийсь парк розваг. Нам цього давно бракувало.

Кажуть, жінки довго збираються. Не знаю, може якісь жінки й так, а ось Ярочка могла зібратися навіть швидше за мене. Рвані джинси, бежева водолазка і кулончик на шию. Легкий макіяж за кілька хвилин — і моя красуня вже тягне мене на вихід, хоч я ще навіть  не знайшов свої крокси. Завжди кудись тікають від мене. В неї ж з цим проблем нема.

Крокси знайшлися глибоко під ліжком. Тепер можна й гуляти.

Наче шпигуни, прокрадалися студентським гуртожитком і тікали з території кампусу від дерева й до дерева, щоб не натрапити на викладачів. Нам могли пробачити прогули, якби збрехали, що захворіли, але отаку нахабну втечу не зрозуміли б.

— Чорт! Світлана Йосипівна, — прошепотіла Ярочка, встигнувши помітити за деревом нашу кураторку. І кураторка теж встигла помітити нас. Але про такий варіант, план у нас завжди є. Миттю згинаюсь, мов болить шлунок, і корчу болісну міну, а Яра підтримує мене і вдає занепокоєння. Ледь не відчай.

— Денисе, Ярославо, а що відбувається? Куди це ви?

— Як добре, що ми вас зустріли! Я саме збиралася телефонувати! — так правдоподібно прощебетала моя кохана, що й сам повірив би. — Йому стало погано, Світлано Йосипівно. Щось шлунок дуже боліти почав, а в нього ж язва. Не марнуємо час на студентську лікарню, одразу везу його до їхнього сімейного лікаря. Він вже знає, я телефонувала. Відпустите мене теж сьогодні з парів, бо я не можу його самого відправити? Ми все наздоженемо, ви ж знаєте. Ну, все, он таксі! Таксі!

Поки Світлана намагалася збагнути, що Яра їй сказала, ми вже сідали в авто. Точніше я повільно до нього повз, тримаючись за бік, а дівчина керувала процесом. 

— Ти ж зателефонуй мені, щоб я не хвилювалася! — крикнула нам вслід кураторка.

— Обов'язково, дякую! — вигукнула дівчина і зачинила за нами двері.

— Як не соромно тобі так брехати? — награно засуджуюче спитав я.

— Що вдієш, життя таке, — безтурботно відповіла кохана і кинула водієві таксі: — Центральний парк, будь ласка.

Прибувши до місця призначення, я розплатився за дорогу і, взявши кохану за руку, вирушив з нею в якесь кафе, бо поснідати ми ж таки не встигли.

Обравши місце біля вікна, взяли меню і стали обирати страви. Ярослава звично відкидала те, що я хотів замовити, бо люблю, але воно мені шкідливе. Язва ж бо в мене справжня.

— Вічно якусь гидоту берешся купляти. Ти ж мені дивися, бо як знову нажерешся чогось, що тобі не можна, і зляжеш в лікарні, я тебе відгамселю, — і вона могла. Певно, щоб не її догляд, вже справді зліг би. Часом у мене не вистачало сили волі відмовитися від чогось смачненького. Ну, хоч трошечки. Але дівчина була ще й моїм персональним наглядачем і запросто могла видерти з рук пачку картоплі-фрі з гірчицею на очах у будь-якої компанії.