Кохання не мовчить

Час має дивну властивість — він або тягнеться, як густий карамельний сироп у кав'ярнях на Ринку, або летить із шаленою швидкістю, не залишаючи шансу озирнутися. Після тієї страшної нічної істерики минули тижні, які непомітно переросли в місяці. Життя Іванки ніби повернулося в нормальне, буденне русло. Кожен її ранок починався однаково: запах свіжої кави, швидкі збори, гамірні коридори коледжу та нескінченні репетиції. Проте за цим фасадом спокою ховалася глибока, ледве помітна тріщина. Марко справді намагався говорити, але з кожним новим тижнем його знову затягувало в звичне болото похмурого мовчання. Він усе частіше затримувався в майстерні, ховаючи погляд і відгороджуючись від неї невидимою стіною. Але Іванка терпіла й вірила. Вона виливала всю свою душу в музику, готуючись до найважливішої події цього року — випускного.

І ось цей день настав. Актовій зал коледжу був прикрашений білими стрічками та квітами, а в повітрі висіла хмільна атмосфера юності й тріумфу. Іванка стояла за лаштунками, стискаючи в руках мікрофон. Її серце калатало, як божевільне, але коли вона вийшла на сцену, зал вибухнув аплодисментами.

Вона співала свою нову пісню — ту саму, яку писала ночами під тріск дров у лісовому будиночку. Пісню про те, що через будь-який біль, зраду й темряву треба йти вперед, бо справжнє кохання не мовчить. Її голос, глибокий і сильний, летів під саму стелю, змушуючи багатьох присутніх витирати сльози.

Я хочу бути коханою, чуєш?
Не ідеальною — просто живою.
Щоб не вчили, як правильно дихати,
А тримали мене, коли падаю з болю.

Я хочу бути коханою, просто так,
Без причин, без чужих правил і слів.
Любов — це не страх і не дивний знак,
Це коли тебе люблять — і в світлі, і в тьмі.

У перших рядах їй шалено аплодувала Катя, яка вже тримала в руках свій диплом, поруч із нею сиділа щаслива Таїсія, а трохи віддалік, біля стіни, стояв Макс у своєму бездоганному костюмі, дивлячись на неї з невимовною гордістю та ніжністю. Марко теж був там. Він стояв позаду всіх, схрестивши руки на грудях, і його обличчя було непроникним. Коли оголосили, що Іванка отримує диплом із відзнакою як найкраща випускниця курсу зал буквально вибухнув. Її засипали квітами, викладачі дякували за талант і пророкували велике майбутнє. Це мав бути найкращий день у її житті. Святкувати вони  поїхали у великий ресторан на околиці міста. Студенти, випускники, гості — всі пили, сміялися й танцювали. Але для Іванки свято закінчилося, так і не почавшись. Марко з самого початку вечора поводився дивно. Він сів у дальньому кутку столу і почав жорстко, безконтрольно пити. Чарка за чаркою, келих за келихом. Коли Іванка підходила до нього, намагаючись обійняти чи просто заговорити, він лише зневажливо фиркав, відвертався і відсував свій стілець далі. Він абсолютно не зважав на неї, наче її взагалі не існувало в цьому залі. Ближче до півночі, коли більшість гостей уже були напідпитку, Іванка не витримала. Сльози образи душили її. Вона підійшла до нього, м'яко взявши за лікоть:

— Марку... будь ласка, досить пити. Ходімо додому. Мені важко на це дивитися, це ж мій випускний...

Марко раптом різко підвівся, ледь не перевернувши стіл. Його очі були налиті кров'ю від алкоголю, а на обличчі блукала злісна, невпізнанна посмішка.

— Відчепись від мене! — рявкнув він на весь зал, так що музика здалася тихішою. — Що ти до мене причепилася зі своїм випускним?! Велика зірка знайшлася! Червоний диплом у неї! Гордишся цим брудом?!

— Марку, що ти таке кажеш? — Іванка затремтіла, сльози ручаями потекли по її щоках. — Я просто хотіла, щоб ти розділив це свято зі мною...

— Та мені плювати на твоє свято! — кричав він, повністю втративши контроль. Коли вона спробувала знову взяти його за руку, він жорстко, з силою відштовхнув її від себе. Іванка ледь втрималася на ногах, ледь не впавши на сусідній столик. — Залиш мене в спокої! 

Він розвернувся, згріб зі столу пляшку і вийшов на терасу, голосно гримнувши дверима. Іванка залишилася стояти посеред залу, закривши обличчя руками. Вона ридала так сильно, що її плечі здригалися в судомах. Весь її день був розтоптаний у багнюку людиною, яку вона кохала понад усе. Макс, який весь цей час спостерігав за сценою з іншого кінця залу, миттєво опинився поруч. Його обличчя перекосило від люті, але коли він подивився на заплакану Іванку, в його очах залишився лише біль за неї. Він обережно обійняв її за плечі, закриваючи від зацікавлених поглядів одногрупників.

— Іванко, ходімо. Тобі не треба тут залишатися. Я заберу тебе, — тихо, але впевнено сказав Макс.

Тим часом Катя, яка бачила, як Марко відштовхнув її подругу, просто оскаженіла. Вона рішуче покрокувала на терасу, де Марко стояв, притиснувшись лобом до холодного скла. Катя підлетіла до нього і з усього маху дала йому жорсткий, дзвінкий ляпас по обличчю.

— Ти дебіл?! Ти повний нікчема! — закричала вона, дивлячись на нього з дикою зневагою. — Як ти взагалі смієш так поводитися з нею?! З такою дівчиною, як Іванка! Вона заради тебе через пекло пройшла, вона дивиться на тебе як на Бога, а ти... ти звичайне невдячне бидло! Ти зовсім її не цінуєш! Ти не вартий навіть її нігтя!

Марко лише повільно повернув до неї голову, витер долонею слід від удару і холодно, абсолютно байдуже виплюнув:

— Пішла геть, Катю. Не твоє діло.

Катя розвернулася, важко дихаючи, і вибігла з ресторану, але Макс уже вів Іванку до своєї машини. Макс привіз її до себе додому — у велику, світлу й затишну квартиру в центрі Львова. Іванку все ще трясло від плачу. Вона сиділа на його дивані, загорнута в теплий плед, який він їй дав, і не могла зупинити сльози. Макс приніс їй гарячого чаю з м'ятою, сів поруч на підлогу і просто взяв її тремтячі руки у свої великі, теплі долоні.

— Тихо, маленька... тихо, все добре. Ти в безпеці, — ніжно говорив він, дивлячись на неї знизу вгору. — Ти сьогодні була неймовірною. Твій виступ... ти справжня зірка, Іванко. Твій батько пишався б тобою. Не дозволяй йому знищити цей день. Він просто не розуміє, який скарб тримає в руках.