Справедливість все таки існує

Дорога назад до Львова здавалася нескінченною. Сірий заміський туман поступово поступався місцем міському шуму, але в салоні машини Макса панувала залізна, напружена тиша. На передньому сидінні Макс час від часу стискав кермо так, що біліли кісточки пальців, а в його голові вже вибудовувалася ідеальна, нищівна стратегія звинувачення. Папка з чорною бухгалтерією Ореста та закритими документами Громова лежала на торпеді, наче заряджена зброя. Іванка дивилася у вікно на знайомі Львівські вулиці, відчуваючи, як усередині неї нарешті вщухає багаторічний біль. Таємниця смерті її батька була зовсім близько до повного розкриття. Вбивця Орест гнив у могилі, Олена відповіла за свій гріх перед небом, і тепер залишався останній крок — притиснути до стіни того, хто фінансував це пекло. Машина Макса з вереском зупинилася біля скляного офісного центру компанії «Громов Груп». Слідом за ними, м'яко блимаючи синіми вогнями, припаркувалися три автомобілі спецпідрозділу поліції, яких Макс підняв на ноги одним дзвінком генеральному прокурору.

— Таїсіє, ти йдеш зі мною, — твердо сказав Макс, поправляючи лацкани пальта. Його погляд був холодним, як хірургічна сталь. — Марку, Іванко, лишайтеся в машині з Лайлою. Це юридична зачистка.

Вони увійшли в розкішний кабінет Ігоря Громова без стуку. Батько Таїсії якраз розмовляв по телефону, тримаючи в руці кришталевий келих з віскі. Побачивши доньку в брудному одязі та незнайомого чоловіка в супроводі озброєних поліцейських, він роздратовано кинув слухавку.

— Що це за цирк?! Таїсіє, я здається чітко сказав тобі... — почав Громов, підводячись із крісла.

— Заткнися, Ігорю, — Макс зробив крок уперед і з глухим звуком кинув папку Ореста прямо на його полірований стіл. Папери розлетілися, оголюючи списки офшорних рахунків і підписи Громова. — Твій час вийшов. Олена мертва. Твій підвал у лісовому будиночку відкритий. Тіло Аліни з Франківська та вся чорна бухгалтерія Ореста вже зафіксовані криміналістами.

Громов миттєво зблід. Його обличчя вкрилося дрібними краплями поту, а келих вислизнув із рук, розбившись об дорогий паркет. Він важко опустився назад у крісло, розуміючи, що тікати нікуди. Залізні докази Макса повністю затиснули його в кут. Він подивився на розкидані папери, потім на свою доньку, і в його очах вперше з'явився дикий, тваринний страх.

— Добре... Добре, твоя взяла, адвокате, — прохрипів Громов, закриваючи обличчя тремтячими долонями. Його голос раптом став старим і безсилим. — Орест був психом. Некерованим психом... Ви думаєте, що та ДТП шість років тому була випадковістю? Ні. Це Орест усе влаштував, а я... я просто підчищав за ним бруд, бо ми були пов'язані мільйонами.

Ігор важко зітхнув, і з його вуст нарешті полилася та страшна правда, яку він приховував стільки років:

— Батько Іванки... він насправді не був випадковим перехожим на тій дорозі. Він дізнався все. Він розкопав, що Орест через мої будівельні фірми відмиває кроваві гроші криміналітету. Але найгірше — він дізнався, що його дружина Олена вже тоді спала з Орестом і планувала забрати доньку, кинути його й піти до нас у долю. Того вечора її чоловік зібрав документи й погрожував піти в прокуратуру. Олена злякалася, зателефонувала Оресту в паніці... Орест тоді був п'яний, святкував щось у ресторані з тією моделькою з Франківська, Аліною. Почувши це, він просто озвірів. Він сів за кермо, вистежив седан батька Іванки на нічній трасі під зливою і на швидкості двісті кілометрів влетів у нього навмисно. Орест хотів змусити його замовкнути. А коли Аліна в його машині почала істерити й кричати, що здасть його поліції за вбивство, він просто забив її до смерті залізним ліхтарем прямо там, у салоні. Потім привіз тіло в підвал лісового будинку, який я йому допоміг оформити, а Олені ми заплатили цим самим будинком і відсотками з рахунків, щоб вона мовчала і тримала свою доньку подалі від сцени. Олена продала пам'ять про чоловіка за цей ліс...

Макс слухав це, відчуваючи, як кулаки мимоволі стискаються. Полковник поліції підійшов до Громова:

— На підставі вашого власного зізнання та зібраних доказів, ви затримуєтесь. Одягайте наручники.

Коли Громова вивели, Макс разом із Таїсією швидко повернулися до машини, де чекали Іванка та Марко. Сідаючи в салон, Макс повернувся до друзів. Його обличчя було білішим за папір.

— Іванко, Марку... — тихо промовив Макс, дивлячись їм прямо в очі. — Громов щойно сам усе розповів. Твій батько, Іванко, загинув як герой. Він намагався врятувати тебе від Ореста й викрити їхні махінації. Олена зрадила його, навівши Ореста на його слід. Та ДТП була навмисним вбивством, щоб приховати правду.

Іванка застигла. З її очей покотилися великі сльози, але цього разу це були сльози полегшення й гордості за свого тата. Він не був невдахою, як усе життя кричала мати. Він був єдиною чесною людиною в тому кублі монстрів. Марко міцно притис її до себе, даючи їй таку необхідну підтримку. Далі все розгорталося швидко. Таїсія першим ділом поїхала в міську лікарню, де в закритому приватному відділенні перебувала її мама, Світлана. Батько запроторив її туди під приводом «важкої хвороби», накачуючи заспокійливими, щоб вона не заважала його брудним справам. Вона справді дуже захворіла від такого ставлення, але коли побачила Таїсію, яка зайшла в палату з документами про її повне звільнення та арешт Громова, Світлана наче заново народилася.

— Мамо! Все скінчено, ми вільні! — ридала Таїсія, падаючи в її обійми.

Вже за дві години Світлану виписали. Вони вирішили хоча б на один день поїхати в той самий лісовий будинок Марка — тепер це було абсолютно чисте місце, з якого вивезли весь бруд минулого. Місце, де пахло хвоєю і де нарешті можна було просто побути в безпеці. Вечір у лісовому будиночку вдався неймовірно теплим. На веранді тріщали дрова в каміні, а на столі шумів великий заварник із трав’яним чаєм, який Марко приготував за власним рецептом. Навколо панувала атмосфера неймовірного, майже магічного щастя. Мама Таїсії, загорнута в теплий плед, сиділа в кріслі-гойдалці, тримаючи за руку свою доньку. Вона дивилася на Іванку з такою глибокою, материнською вдячністю, що слова були зайвими.