Несподівана зустріч

Ранок наступного дня зустрів Іванку колючим, сирим туманом, який зазвичай заповнює бруковані вулиці Львова після затяжного нічного дощу. У квартирі Марка було тепло й затишно, Лайла тихо сопіла на своєму килимку, але всередині дівчини знову ворушилося дивне, майже інтуїтивне передчуття. Їй потрібно було заскочити в коледж — забрати закриті відомості та оригінали документів після того шаленого концертного місяця. Коридори рідного коледжу зустріли її звичним гулом, але Іванка намагалася проскочити непоміченою, накинувши на голову капюшон худі. Забравши теку в деканаті, вона швидко вийшла на подвір'я через службовий вихід, що вів у тихий, затиснутий між старими кам'яницями дворик. І саме там вона почула цей звук. Глухе, надривне схлипування. Біля порожніх сміттєвих баків, просто на вогкому бордюрі сиділа дівчина. Обхопивши коліна руками, вона ховала обличчя в брудні рукави колись дорогого, але тепер пошарпаного пальта. Поруч із нею стояла велика пластикова валіза з відірваною ручкою, з якої недбало стирчав край шовкової сукні. Іванка спочатку хотіла пройти повз — мало що буває у студентському житті — але коли дівчина підняла голову, щоб витерти сльози, у неї всередині все перевернулося. Ці величезні, колись такі яскраві, а зараз згаслі й заплакані очі. Тонкі риси обличчя.

— Таїсія?.. — тихо, майже не вірячи власним очам, промовила Іванка.

Дівчина здригнулася. Вона дивилася на Іванку крізь пелену сліз кілька секунд, перш ніж у її погляді промайнув промінь впізнавання. Вони не бачилися купу років. Відтоді, як ділили одну лікарняну палату, обіцяючи одна одній триматися всупереч усьому. Тоді Таїсія здавалася принцесою з багатої, ідеальної родини, у якої було все, про що можна лише мріяти.

— Іванка?.. — Голос Таїсії зірвався, і вона знову заридала, безсило впустивши голову на коліна. — Іванко, мені кінець... Мені просто кінець.

Іванка миттєво підскочила, сіла поруч просто на мокре каміння і міцно обійняла подругу минулого. Таїсію буквально трясло, наче в лихоманці.

— Тихо, тихо, я тут. Що сталося? Тебе пограбували? Хто це зробив?

— Батько... — прохрипіла Таїсія, задихаючись від сліз. — Мій власний батько. Він... він вигнав мене на вулицю, Іванко. Просто вночі. Викидав мої речі з балкона, як непотріб. Заблокував усі картки, до останньої копійки, забрав ключі від машини, від квартири... Мені немає куди йти, розумієш? Жоден готель мене не приймає, у мене на руках нуль! Усі мої «елітні» друзі раптом перестали брати слухавку, коли дізналися, що я тепер нікчема!

Іванка гладила її по заплутаному волоссю, відчуваючи, як у грудях закипає лють. 

— Але чому?! За що він так із тобою? — обурено запитала Іванка.

— Через НЕЇ, — Таїсія витерла ніс рукавом, і в її очах проглянула дика, концентрована образа. — Він знайшов собі нову пасію. Якусь шлюху, яка старша за мене всього на років двадцять. Вона з'явилася в нашому домі місяць тому, і батько просто з глузду з'їхав. Вона крутить ним, як хоче! Вона переконала його, що я «невдячна тварюка», яка лише заважає їхньому новому «сімейному щастю». Учора я не витримала, влаштувала скандал, назвала її тим, ким вона є, а батько... він просто вдарив мене по обличчю і виставив за двері. Сказав, що в нього тепер нова дружина.

Іванка слухала, і якась дивна, холодна здогадка почала заповзати їй під шкіру. Місяць тому... Нова пасія... Багатий чоловік... Вона згадала слова своєї матері: «Твій батько був невдахою, а я хочу жити». Згадала, як бачила її в дорогому авто біля ресторану, сяючу і байдужу до пам'яті покійного чоловіка.

— Таїсіє... — голос Іванки став тихим, як шелест сухого листя. — А як звати цю жінку?

— Олена, — виплюнула Таїсія з огидою. — Олена якась там. Вона ще будувала з себе таку правильну спочатку, святу великомученицю, яка «стільки натерпілася у минулому шлюбі». А сама звичайнісінька хижачка! Тварюка, яка знищила мою родину...

Світ навколо Іванки на секунду зупинився. Звуки міста зникли Олена Її мати. Ця жінка била її по щоках, звинувачувала в тому, що вона «цілує руки, які пахнуть кров'ю батька», кричала про святу пам'ять тата, а сама в цей же час крутила роман із батьком Таїсії, руйнувала чужу сім'ю і виганяла дівчину на вулицю. Раптом усе склалося в одну огидну, брудну картину. Мати просто використовувала трагедію з Орестом, щоб здихатися власної доньки, яка заважала їй пролізати в елітне життя до багатого спонсора.

Усередині Іванки щось остаточно вибухнуло. Більше не було сліз. Залишився лише холодний, чистий гнів.

— Піднімайся, — Іванка різко встала, смикнувши Таїсію за руку.

— Що?.. Іванко, куди? — розгублено спитала та, витираючи очі.

— Ми їдемо до твого батька. Пнямо зараз.

Іванка дістала телефон і швидко набрала Марка. За дві хвилини його стара машина вже гальмувала біля коледжу. Коли Марко побачив заплакану Таїсію та валізу, він не став ставити зайвих питань. Тільки кинув погляд на Іванку і зрозумів усе за її важким, кам'яним диханням.

— Куди їдемо? — коротко запитав він, закидаючи валізу в багажник.

— В елітне селище за містом. Таїсія покаже дорогу, — відрізала Іванка. — Нам треба провідати мою маму і її нового «чоловіка».

Машина летіла по трасі, обганяючи попутні авто. На задньому сидінні Таїсія потроху приходила до тями, з подивом розглядаючи Марка і велику вівчарку Лайлу, яка поклала голову їй на коліна, ніби намагаючись заспокоїти. Коли вони під'їхали до величезного триповерхового маєтку за високим парканом, Марко припаркував машину прямо перед автоматичними воротами, заблокувавши виїзд.

— Ви залишайтеся в машині, — сказала Іванка, хапаючись за ручку дверей.

— Ні, — Марко перехопив її руку. Його погляд був твердим. — Я з тобою. Один я тебе туди не пущу. Таїсіє, сиди з Лайлою.

Вони вдвох рішуче пройшли через хвіртку. Іванка з силою штовхнула важкі дубові двері будинку. Всередині все блищало від розкоші: мармур, кришталь, дорогі меблі. У вітальні, біля великого панорамного вікна, сиділи двоє. Батько Таїсії, сивочолий чоловік у дорогому халаті, пив каву, а поруч із ним, у шовковому пеньюарі, сиділа Олена. Мама Іванки. Вона якраз щось ніжно шепотіла йому на вухо, тримаючи за руку. Коли двері з гуркотом відчинилися, вони обоє здригнулися і повернулися. Побачивши Іванку та Марка, Олена миттєво зблідла, її чашка з кавою здригнулася, ледь не впавши на перський килим. Але вже за секунду вона повернула собі маску зарозумілості.