Кисень на двох

Після всього того жаху з Орестом минули місяці. Мама Іванки звісно була в шоці, після новин про поліцію та стрілянину і взагалі посадила доньку під домашній арешт.

— Іванко, він небезпечний! Подивися на нього він же притягує неприємності! — казала мама, заварюючи заспокійливий чай.

— Мам, він мене врятував!

— От і славно, подякували і досить. Сиди вдома, вчи конспекти.

Але Марко не був би Марком, якби грав за правилами. Одинадцята вечора. Іванка сиділа в своїй кімнаті на другому поверсі, сумно гортаючи підручник, аж раптом тут-тук ледь чутний звук об скло вона підскочила, відчинила вікно і ледь не закричала від переляку. На старому каштані, гілка якого впиралася прямо в її підвіконня, сидів Марко. У своїй незмінній куртці, з розпатланим волоссям і... з пластиковим стаканчиком кави в одній руці.

— Ти божевільний! Ти ж упадеш! — прошепотіла вона, допомагаючи йому перелізти через раму.

— Сходи для слабаків,— прохрипів він, важко дихаючи.

Він завалився в кімнату, пахнучи нічним містом і холодним повітрям. Іванка відразу помітила, як він потягнувся за інгалятором, підйом по дереву з кавою в руках дався його легеням непросто.

— Навіщо? Мама ж у сусідній кімнаті!

— Я скучив,— просто сказав він, роблячи вдих ліків.

— П'ять годин тебе не бачив. Це рекорд.

Він поставив каву на стіл і просто притягнув її до себе. Це було так дивно, ще тому тиждень вони тікали від куль, а зараз він стоїть в її дитячій кімнаті серед м'яких іграшок і конспектів.

— Ти знаєш, що в тебе на стіні досі висить плакат із якоюсь поп-групою? — усміхнувся він, обіймаючи її за талію.
— Не відволікайся, — Іванка закинула руки йому на шию.

— Розказуй, ​​як ти пройшов повз сусіда з першого поверху? Він же бачить усе.

— Я сказав йому, що я професійний мисливець за привидами він перехрестився і зачинив шторку.

Вони сміялися пошепки, ховаючись від маминого слуху. Марко розповідав їй історію зі свого дитинства не ті страшні, про Ореста, а смішні. Як він колись намагався приготувати торт для дівчинки, яка йому подобалася в третьому класі, і випадково переплутав сіль із цукром.

— І що вона? — ревниво запитала Іванка.

— З'їла весь шматок мабуть, теж була добренькою як ти, — він ніжно торкнувся її носа.

Вони сиділи на підлозі, спершись спинами об ліжко. Світло від настільної лампи відкидало довгі тіні. Розмови поступово стихли. Марко взяв її руку і почав повільно обводити лінії на її долоні.

— Тобі ніколи не казали, що в тебе лінія життя довга, як шлях до кінця світу? — тихо запитав він.

— Ти віриш у таке?

— Я вірю тільки в те, що відчуваю зараз.

Він повернувся до неї. Його погляд став таким глибоким, що Іванці здалося, ніби вона падає в колодязь із чистою водою. Його рука перемістилася на її потилицю, пальці заплуталися у волоссі.

— Іванко... — його голос став низьким, вібруючим.

Вона бачила, як він вагається. Це був не той Марко, що сміливо вривався в підвал до Ореста. Це був Марко, який боявся образити її присутністю. І це було так мило, що вона сама зробила цей останній міліметр руху. Їхні губи зустрілися. Це не було схоже на зіткнення планети це було як перший ковток води після спраги. Спочатку обережно, ледь торкаючись, пробуючи на цей смак новий статус "ми разом". Смак м'ятної кави, тепло його шкіри і ледь чутний свист у його грудях. Іванка відчула, як її обдало жаром. Шкірна клітина тіла ніби прокинулася від довгого сну. Він цілував її так, ніби вона була кришталевою, але водночас у цьому була така жага, від якої паморочилося в голові. Його язик торкнувся її губ, і вона відповіла, гублячись у почуттях. Руки Марка міцно стиснули її плечі, притягуючи впритул, і вона відчула, як шалено б'ється його серце під сорочкою. Одне серце на двох.

— Ого... — видихнув він, коли вони нарешті роз'єдналися, щоб вхопити повітря.

— Ого, — погодилася вона, червона як мак.

— Знаєш, — він поправив їй пасмо волосся.

— Після такого поцілунку я готовий лізти на цей каштан хоч щоночі. Навіть якщо твоя мама поставить там капкани.

Раптом у коридорі почулися кроки.

— Іванко, ти з ким там розмовляєш? — голос мами був уже зовсім близько.

Марко підірвався швидше за блискавку.

— Я напишу тобі! — прошепотів він, вистрибуючи у вікно прямо в нічну темряву.

— Стій, інгалятор забув! — крикнула вона пошепки, але він уже зник серед гілок каштана.

Іванка встигла застрибнути в ліжко і вдала, що спить, за хвилину до того, як двері відчинилися. Вона лежала під ковдрою, серце виривалося з грудей, а на губах все ще горів смак м'яти і справжнього, першого кохання. Ранок настав дуже швидко. Сонце безцеремонно зазирало у вікно, висвітлюючи забутий на столі поржній стаканчик з-під кави. Іванка прокинулася з дурнуватою посмішкою на обличчі, яка ніяк не хотіла зникати. Вона торкнулася губ, вони ще ніби зберігали те легке поколювання від м'ятного цілунку.

— Іванко, ти запізнишся! Сніданок на столі! — крикнула мама з кухні.

Дівчина підхопилася, швиденько закинула в сумку зошити і... той самий забутий інгалятор Марка. Це був її таємний скарб сьогодні. Коледж зустрів звичним шумом, запахом дешевих парфумів у коридорах і вічним гулом студентських пліток. Іванка сиділа на пари з економіки, але замість графіків попиту та пропозиції малювала на берегах зошита, що підозріло нагадували Марка.

— Земля викликає Іванку! — прошепотіла її подруга Катя, штовхнувши її ліктем.

— Ти чого така заторможена??

— Ні, Кать... Все просто... ідеально.

Раптом телефон у кишені завібрував. Повідомлення від невідомого номера:

"Вийди на внутрішній двір через п'ять хвилин. Тільки не палися перед викладачами. Твій мисливець за привидами."

Іванка ледь не підскочила на місці. Вона дочекалася, поки викладачка відвернеться до дошки, і, пробурмотівши щось про "мені погано", вислизнула з аудиторії. Внутрішній двір коледжу був майже порожнім. Марко стояв біля старої альтанки, накинувши капюшон. Він виглядав трохи втомленим, але коли побачив її очі, миттєво потеплішали.