Полювання

Наступного ранку Іванка прокинулася від дивного звуку. Це не був стук чи крик. Це був тихий, ледь чутний скрегіт металу об метал, хтось намагався вставити ключ у замок її дверей. Але Марко спав поруч на дивані, його дихання було важким...
Вона затамувала подих хто міг мати ключі від її квартири, крім неї та мами?
Двері повільно прочинилися Іванка схопила настільну лампу, готова захищатися до останнього у щілині з'явилася постать і це був не Орест.
— Тсс...—  прошепотів знайомий голос. 

— Це я, Макс, вибачте, що так вдерся, але у нас обмаль часу. Ореста бачили біля відділку, він збожеволів. Він шукає щось, що Марко вкрав у нього ще в лікарні.
Марко різко відкрив очі й сів.
— Він шукає не це? — Марко витягнув з-під подушки старий, потертий затискач для грошей, всередині якого була маленька флешка. 

— Я витягнув це в нього з кишені, коли ми билися в лікарні перший раз. Я й сам забув про неї через весь цей хаос. 
Макс підійшов ближче його обличчя стало серйозним.
— Якщо там те, про що я думаю... то Орест піде на вбивство, щоб це повернути. Іванко, збирайся тут залишатися не можна.
Раптом у коридорі під’їзду вимкнулося світло. Стало темно й тихо. Тільки звук кроків важких, впевнених кроків, які наближалися до їхніх дверей.
— Він тут, — прошепотів Марко, стискаючи руку Іванки.

Ці слова зависли в повітрі, ніби вирок. Іванка відчула, як всередині все стискається страх не був різким він повільно розтікався по тілу, холодний і липкий. Кроки за дверима стали ближчими повільні, впевнені. Він не поспішав.

— Нам треба йти,— тихо сказав Макс, його голос був зібраний, але напружений.

 — Прямо зараз.

— Він почує… — прошепотіла Іванка.

— Він і так знає, що ми тут, — різко відповів Марко.

Крок... Ще один... Метал дверної ручки ледь скрипнув Іванка різко вдихнула.

— Через чорний вихід, —швидко сказав Макс.

— Там сходи, про які майже ніхто не знає.

Марко кивнув.

— Йдемо тихо. Без паніки.

Він взяв Іванку за руку, її пальці були холодні, вона стиснула його у відповідь.

— Я поруч, — прошепотів він.

Вона кивнула, хоча серце билося так, що здавалося ще трохи і воно видасть їх. Двері квартири вони відчинили майже беззвучно. Темрява під’їзду була густою, неприродною. Світло не просто зникло здавалося, його хтось спеціально вимкнув. Іванка зробила крок… І одразу завмерла. Десь унизу звук тихий але чіткий. Він уже був всередині.

— Вгору не можна,— прошепотіла вона.

— І вниз теж,— відповів Марко.

Макс на секунду заплющив очі, ніби прораховував варіанти.

— Є ще один шлях… через підвал.

— Підвал? — Іванка різко глянула на нього.

— Так. Там є старий вихід у двір. Його давно не використовують.

Ще один звук... Ближче…. Кроки зупинились тиша…. Раптом  голос.

— Іванко!!

Вона здригнулась голос був тихий спокійний і від цього ще страшніший.

— Я знаю, що ти тут.

Марко різко притиснув її до стіни, закриваючи собою.

— Не рухайся, — прошепотів він.

Іванка відчула його тепло, його подих поруч  і це стало єдиним, що тримало її від паніки.

— Ми не встигнемо… — прошепотіла вона.

— Встигнемо, — твердо сказав Марко.

Макс уже тихо рухався вперед, показуючи напрямок. Сходи вниз здавалися безкінечними. Кожен крок як удар, кожен звук  як сигнал. Іванка намагалася дихати тихо, але повітря ніби застрягало в грудях. І тут гуркіт зверху, двері їхньої квартири відчинилися.

— Пізно, — тихо сказав Орест.

Його голос рознісся під’їздом.. Іванка заплющила очі на секунду. Він уже там. Вони дійшли до підвалу двері  були старі, іржаві. Макс спробував їх відкрити, скрип...занадто голосно.

— Швидше… — прошепотіла Іванка. 
Марко різко озирнувся кроки зверху швидкіші.. Він уже йшов за ними.

— Відкривайся! — різко сказав Марко.

Замок клацнув двері піддалися запах сирості вдарив у ніс. Темрява ще глибша, ніж у під’їзді.

— Туди,—  сказав Макс.

Вони зайшли і саме в цей момент зверху пролунало:

— Думаєш, втечеш?

Іванка обернулась. На сходах стояв Орест. Темний силует нерухомий спокійний але його очі… Навіть у темряві вона відчувала їх на собі.

— Я ж казав… — тихо промовив він, ця гра тільки починається.

Іванка стиснула флешку в руці. Вона знала це вже не просто втеча. Це війна.