Тінь, що не відступає

— Іванко, тікай!  

Голос Марка пролунав десь зовні, розриваючи тишу квартири. Орест на мить розгубився, обернувшись до розбитого вікна. Скориставшись цим, Іванка з силою штовхнула його і відлетіла до стіни, міцно стискаючи ніж.

— Як він… —прошипів Орест, його очі налилися кров'ю. 
— Я ж залишив його в лісі!

Виявилося, що фото, яке він показував, було зроблене годину тому. Орест не просто вийшов під заставу він підстеріг Марка біля лікарні, коли той виходив після огляду. Вдаривши брата по голові, він вивіз його за місто і зв'язав, щоб спокійно прийти до Іванки й залякати її. Але він недооцінив Марка. Той зміг звільнитись і знаючи, куди поїде Орест дивом встиг дістатися під'їзду.

У вікно влетів важкий предмет це був камінь, обмотаний залишками мотузки, якою Марко був зв'язаний. Скло розлетілося, і в наступну секунду Марко вже застрибував усередину, важко дихаючи.

— Більше ти її не торкнешся.

 Марко став перед Іванкою, закриваючи її собою. Його руки були стерті до крові від мотузок, а на лобі виднілася велика ґуля.

— Ти прийшов померти разом з нею? —Орест витягнув із кишені кастет.

 — Ти вільний, Марко. Тобі просто треба було втекти і не заважати мені, але ти обрав свій шлях.

— Це ти обрав свій шлях, коли вбив ту дівчину!

Крикнула Іванка з-за спини Марка. Вона зрозуміла Орест зараз піде на все, бо йому вже нічого втрачати. Орест кинувся вперед Марко, хоч і був слабшим після удару по голові, прийняв удар на себе. Вони зчепилися в жорстокій бійці Іванка бачила, як Марко слабшає, як він намагається захистити її навіть тоді, коли Орест валить його на підлогу. Дівчина не стала чекати, вона схопила важку вазу, що стояла на тумбочці, і з усієї сили опустила її на голову Ореста, коли той замахнувся для останнього удару по Марку.

Орест впав, як підкошений, у ту ж хвилину в коридорі почулися важкі кроки. Це був Макс, а з ним справжній наряд поліції.

— Встигли! 

 Важко видихнув Макс, дивлячись на бездиханне тіло Ореста на підлозі. 
— Я знайшов твій балончик біля лікарні, зрозумів, що щось не так і одразу викликав хлопців.

Марко підвівся, тримаючись за бік, підійшов до Іванки, яка все ще тремтіла, стискаючи в руках уламок вази.

— Макс а як ти???, — в думках було  питання як він ходить він ж був у кріслі…

— Ахах довга історія, засміявся Макс.

— Все закінчилося, голубоока, — він ніжно забрав у неї уламок і притягнув до себе.

—Більше ніхто нас не розлучить.

Іванка притулилася до нього, відчуваючи, як його серце б’ється в унісон з її. Вона плакала, але це були сльози полегшення. Ореста вивели в кайданках цього разу назавжди. Його власна жорстокість нарешті отримала відсіч. Ця ніч пройшла як у тумані протоколи, запитання, лікарі, які обробляли рани Марка Іванка не відходила від нього ні на крок, тримаючи його за руку так міцно, ніби він міг розчинитися в повітрі. 
— Він повернеться?, — прошепотіла вона, коли вони нарешті залишилися самі під ранок.

 — Він не зупиниться...
Марко подивився на неї, його погляд був важким.
— Я знаю. Але тепер ми знаємо його слабке місце. Він боїться, що я розкажу про те, що бачив у ту ніч, коли він думав, що я сплю під дією ліків у лікарні. У нього є що сховати, Іванко. І це щось  набагато страшніше за напад на нас….