Ювілей фірми і приголомшлива сповідь

 Пані та панове, спочатку буде урочиста промова, потім фуршет, а потім вже танці.

Корпоратив з нагоди ювілею невблаганно наближався. Славко замовив для Насті прегарну сукню з таким цінником, що Настя навіть головою похтала. Але виглядала в ній божисто і урочисто. Темно-шоколадна тканина з матовим блиском,  а зверху водспад блискучих золотих кучерів  - ммммм, на мій дівочий смак — шоколад у вершках, дуже апетитно. Славко теж трохи Слину не пускав, бо Настя перед ним покрутилася.

А вже наступного дня я викликала жениха до травмпункту, щоб відвезти наречену додому з ногою в лангеті і приписом не навантажувати кінцвку два тижні.

А корпоратив післязавтра. І Настя його пропускає.

От же вона золота людина, справжнє сонечко — в усьому знайде позитив.

-А зате я не муситиму з серйозним личком вислуховувати ту нудятину. І не питиму ту кислятину, оптом закуплену, заїдаючи бутербродами з бюджетним сром і копченостями, що зроблені з жиру, солі і червоної фарби.

- Правильне харчування над усе! - відсалютувала я.

- Ти, Маню,  дивись мені, тепло вдягійся. Бо це дійство буде не в рестіку — через локдаун. А буде воно в холі на першому поверсі. Там зроду не було опалення, як там ті пальми виживають - невідомо науці.

- Добре, що нагадала. Вдягну термобілизну. Ще й мартенси на товстому підборі з теплими носками. А на плаття мабуть все ж перли, а не товстий довгий шарф. Хоч я ще подумаю. Треба ж сефитися буде. Для затятих вболівальників.

Отак Настя залишилася вдома берегти ногу, а я, вдягнена в дусі дуже стильної капусти, під ручку з Ромчиком прибула на ювілей.

Бо приходити туди без пари в нас на фірмі - моветон. Одинока дівчина виглядає не дуже пристойно. Вона немов провокує чоловіків. Так вважає шефова дружина, а значить і шеф.То й наша фірмова суспільна мораль такої ж думки, ага.

І стоїмо ми вдвох з Ромом, тримаємо в одній руці бутер з навангованим Настею сирним продуктом. В другій — не вгадане подругою щось напівсолодке з нотами деревного спирту та післясмаком фруктового відсвіжувача повітря.

- Не їж це, мала. Ще трохи побудемо і поїдемо до мене додому. Мамця сьогодні обіцяла пиріг з грибами, ти ж любиш.

- Ще й як люблю, твоя мама — просто диво. Встигає ще й пироги готувати вам з батьком. А моя хоч би встигала на вихідні з своєї богадільні додому прибігати. Та й з мене хазяєчка, ну ти в курсі.

- Ти що, мала! Я ж пам'ятаю, як ти смачно вариш сосиски, — підколює цей мамин синок.

Славко десь подівся, це погано. Бо ні в кого спитати, чи вже можна потихеньку щезати, як посмшка чеширського кота, чи ще рано. Пиріг з грибами від Роминої мами не кожен день пропонують. А Славко великий знавець офісного етикету, він дасть відмашку. А ми б вже й пішли з Ромою, якби можна було непомітно і не образливо для суспільної моралі.

Ясі досі нема, це добре, бо зараз почне нидіти і клеїтися до Славка. А я не знатиму, казати про це Насті чи ні. Бо вона знову мені вичитає, що я просто важко сходжуся з людьми. А Яся непогана, тільки нещаслива.

***

О, ні. Ніхто нікуди не йде. Я ж забула: “потім танці”. Сам шеф буде відкривати бал. З дружиною чи з Ясею.

Тільки ж ні Ясі, ні дружини чогось не видно. А співачка в концертній сукні вже взялася за мікрофон, її супровід швидко про щось домовляється з шефом. В нас жива музика. Знай наших.

Аж ось і Яся явила себе народові, наче з-під землі. Ого-ого. В червоній атласній сукні, занадто вже схожій на спідню білизну, і на височенних шпильках, з червоними губами і нігтями. Явний ту мач. Прислухалася до Славка, жаба, а своєю головою не скористалася.

І Славко об'явився звідкісь від ліфта. Кому свято, а він тут відповідає за гарний репортаж з ювілею. Забігався.

На даму в червоному глянув побіжно, навів фотік і повернувся спиною. Облом тобі, червона принцеса хімози.

Натомість шеф не проминув увагою доччин святковий прикид. Підійшов, але замість танцю повів кудись під пальму з дивним виразом на обличчі. Міміка в шефа не багата. А тут мало не перекривило бідолаху, от дивак.

Славко підбіг до нас, схопив бутера з моєї руки і енергійно зарухав щелепами. Як він може їсти що заводно і при цьому ні грама жиру, одні м'язи і кубики?

От же ж деякі ще вміють у звичайному костюмі і сорочці під горло жувати звичайний хліб з сиром і виглядати еротично. А деякі, не будемо показувати пальцем, у сексі-сукні виглядають, як силоміць роздіта жертва вуличного пограбування.

Не встиг Славко проковтнути останній шматок, як до нас присунулася Ясечка, невимовна краса, по обличчю нервові плями під колір плаття. Оце смак, оце витонченість, мамамоядорогенсенька.

І запросила Славка відкрити бал, бо батькові щось необре, він поки пропустить висоту. Ну братик і відкрив.

А вони нічого так виглядають, якщо неупереджено подиитись. Як дві хижі тваринки в доброму гуморі. З казки про вовка і лисичку, підказує мені внутрішній голос. Він (тобто внутрішній голос) теж Ясю не виносить на дух. Доречі парфум у неї сьогодні буквально з ніг збиває пряним ароматом. Хоч би в братика алергіі не сталося.

В Ромчика деренчить виклик на телефоні. Він відходить трохи в бік, потім вибачається і швидко вирушає додому — батько скзав, що в матері тільки що був серцевий напад, тиск збили, але вона в такому стані хоче бачити сина поруч. І Ромчик відбуває після моїх запевнень, що мене відвезе братюня  і побажань мамі швидкого одужання.

Озираюся, дивлюся, куди б примостити непомітно фужер з вином. Не знаходжу потайного місця, повертаюся і мало не впираюся носом у шефа, що цілеспрямовано йде до мене.

- А скажіть мені, Маріє, вашу маму не Любов звати? Дуже ви схожі на мою знайому з юності дівчину.

Отакої. А я знаю, може та знайома стерво, а може зовсім навпаки. І може то комплімент, а може підколка. Так неприємно. що за дурні жарти  між шефом  і підлеглою?

- Ні, її звати Віра, і я на неї зовсім не сохожа. Я схожа на бабусю Софію, але ви навряд настільки старий, щоб вона була вашою знайомою в юності.