Горе

Проходили дні , і мамі ставало легше, грип пройшов. Ані стало легше на душі, але тривожність не проходила. Трішки вона почала задумуватись про випускний, але хто посидить з мамою. Тому вирішила, що нема їй там, що робити. 

Аня дуже любить говорити з своєю мамою, і ось одного вечора, мама підізвала до себе:

-Анютка, дівчинко моя, так мені хотілося побувати у тебе на випускному. Стільки турбот звалилося на твої плечі, знай одне, щоб не сталося, я завжди у тебе в серці, завжди сонечко. Вона глянула на свою доню очима сповнені гордістю і любов'ю. 

-Мам, ти чого, які турботи, я тебе так люблю, головне, що ти жива.                     

Хтось може сказати, що безкорислива любов йде від батьків до дітей, але це далеко не так. Діти набагато більше цінують своїх батьків, переживають за них і не завжди знають, як правильно щось вирішити, але для цього нам потрібні батьки. 

Аня всеодно вирішила, що не піде на випускний, так і було. Випускний вона провела вдома, її було байдуже на це, але мамі знову ставало хуже. Вона перестала впізнавати дочку, бачила душі померлих і потрохи вже зовсім здалася. Вихудала, обрякла, на краще надіятись вже було марно. 

Так і сталося всередині літа мама померла, Аня ледь з глузду не зійшла. Допомога йшла лиш від фермерів, які хотіли орендувати землю. Похорони відбулися тяжко, серце розвивалося, а свідомість була в шоці, і не могла зрозуміти, як і що сталось. Нерви були на тоненькій ниточкі. Весь організм обесилився, Аня не могла зрозуміти, чому саме вона? Навіщо їй жити далі? Заради чого? Єдина людина, якій вона була потрібна, померла, як наче й не було. З такими думками вона засинала і просипалась. І вона мимохіть задумалася, що , якщо вона покінчить із життям, то вона буде поряд з мамою. 

Настала темна ніч і Аня вирішила піти до місцевого містка. Прийшовши, вона підійшла містка, глянула у воду, і перед очима промайнув останній рік, скільки віри і сили вона потратила, а дива так і не сталося. Шагнувши, ще крок вперед, і ще один, і ось останній крок і все.....