Кохання (не) досить

Розділ 9. Вікторія та додаткова робота.

У щасті та закоханості наше спільне літо досить швидко минає. Й, сповнена наснаги, на початку осені я все ж таки вирішую відновитись в університеті, але уже на заочному відділенні. На жаль, можливість навчатися тепер була лише за контрактом й доводиться знову затягувати пасок у неприємному передчутті режиму суворої економії.

Закінчивши прибирання офісу, я ховаю пилосос у комірчину, й, переодягнувшись, виходжу. Прохолодний осінній вітер продуває крізь тонку  курточку, але Влад одразу обіймає мене, зігріваючи своїм теплом.

- Тобі треба переходити уже на якусь теплішу одежину, - турботливо каже хлопець.

- Ще зарано. Незабаром синоптики обіцяють ще тепле «бабине літо».

І якби ще та тепліша одежина була у мене в наявності: стара куртка уже геть зіпсувалася, а на нову немає коштів, адже довелося немаленьку суму заплатити за перше півріччя навчання за контрактом.

- У тебе взагалі є тепліша куртка чи пальто? – немов читаючи мої думки, запитує Влад.

- Немає поки-що…

- Он якраз магазин! Може зайдемо, глянемо щось?

Влад махає рукою на скляні вітрини з верхнім одягом в одному з численних магазинів вздовж вулиці.

- У мене поки-що немає грошей, - ніяково промовляю я.

- Нічого. Я подарую тобі, не мерзнути ж тобі до весни.

Я усміхаюся, щаслива з того, що поруч є той, хто розділить зі мною життєві труднощі й навіть згодиться допомогти у тяжку годину. Ми заходимо до крамниці, де нас зустрічає усміхнена продавчиня.

- Доброго вечора. Що вас цікавить? – звертається вона до нас.

- Нам би щось гарне та тепле для цієї дівчини, - усміхається Влад, вказуючи на мене.

- Гаразд.

Продавчиня радо пропонує нам кілька варіантів осіннього гардеробу й після примірки ми обираємо досить гарне аквамаринове пальто. З крамниці я іду просто в ньому, насолоджуючись його кашеміровою м`якістю та теплом.

- Дякую, Владе, - щиро цілую його у щічку, задоволена несподіваною та такою необхідною покупкою.

- І це все? – вдавано ображається той і я з усмішкою знову лину до нього, цілуючи на цей раз по-справжньому його м`які вуста.

- Зовсім інша справа, - задоволено всміхається. – Носи на здоров`я.

У під`їзді також довго обдаровуємо один одного палкими поцілунками й Влад, як завжди, швидко збуджується, варто лише торкнутися нам одне одного.

- Не можу запросити тебе до себе, адже це не моя квартира й господиня буде не в захваті, якщо я водитиму кавалерів, - виправдовуюся я, помічаючи його чоловічу готовність.

- Я розумію. Знаєш, я розповів про тебе матері. Можливо, ти прийдеш до нас у гості на цих вихідних? Яка твоя улюблена страва? Моя мама приготує щось смачненьке.

- Ти справді хочеш познайомити мене зі своєю мамою?

Я починаю хвилюватися: з одного боку, це свідчить про серйозні наміри, а з іншого, раптом я не сподобаюся їй. Хоча Влад наче не схожий на матусиного синка й навряд чи слухатиме вказівки матері щодо особистого життя, та все ж хотілося справити гарне враження.

- Отже, домовилися, так? – уточнює Влад.

- Мабуть, так, - невпевнено відповідаю.

До квартири я заходжу розгублена та спантеличена.

- Привіт! – вітається Надя. – Все добре?

- Так… Влад хоче познайомити мене зі своєю матір`ю, але мені якось лячно. Мені здається, це якось надто поспішно.

- Не хвилюйся, все буде добре. Мені теж було страшно перед знайомством з батьками Сашка, але все пройшло добре. Може ми ще разом й подвійне весілля влаштуємо, хтозна!

Ми сміємося й слова подруги неабияк заспокоюють мене.

- Віко, ти вибач, але мама просила тобі нагадати, що час платити за кімнату. Я, звісно, можу спробувати вмовити її, щоб почекала, якщо у тебе скрутне становище, але розумієш, якби це суто моя була б квартира, то без проблем…

- Так, я розумію. Гроші будуть, - похмурнію я.

- До речі, гарне пальто, - відмічає Надя.

- Влад подарував.

- Круто! Може тоді він і грошей би тобі трохи підкинув?

- Надю! Ну це вже занадто, я не буду у нього просити грошей! Я ж не утриманка якась. Краще вже я у когось на роботі спробую позичити необхідну суму.

Та це виявилося не так просто. Кожен у офісі знаходив якийсь привід відмовити й я почувалася злиденною жебрачкою. Мої спроби так і не увінчалися успіхом й я знову зателефонувала батькові. Він, звісно, був не вельми радий, але після довгих повчань все ж таки погодився вкотре допомогти, хоч і попередив, що це востаннє. Я розуміла, що так тривати більше не могло, адже наступного місяця знову доведеться платити за кімнату, та й термін оплати за навчання у другому півріччі теж не за горами. Довелося шукати ще якийсь підробіток у вечірні години.

У нічному клубі, в який ми часто заходили, аби потанцювати, якраз потрібна була гардеробниця на холодний сезон й я влаштувалася туди, хоч Влад був зовсім не в захваті з того. Оберігаючи мене, йому тепер довелося не лише зустрічати мене з офісу, але й проводжати до нічного клубу й назад додому, наче він теж був на подвійній роботі. Ми втомлювались та недосипали. Ні часу, ні сил на ще якісь романтичні прогулянки у нас уже не вистачало й єдиним приємним відпочинком за тиждень став день, проведений у Влада вдома.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше