Розділ 2

Настав теплий лісовий ранок. Легкий запах дощу передчував майбутні пригоди. Птахи радісно щебетали на гілках дерев, а в корпусах спали заморені довгою дорогою діти. Невдовзі під звук гучномовця з описом погоди та тривалої спеки, всі вийшли на ранкову гімнастику. Сонечко припікало голову та світило в оченятка. Марія хотіла спати, але чи поясниш це вожатій?  Усю ніч вона думала лише про вчорашнє. Що ж сталося, зараз розповім. 

Андрій допомагав розвантажувати валізки. Звичайно, разом з Михайлом. Але вони то сперечались хто віднесе торби, то штовхалися. От чесно як малі дітлахи! Ще й кажуть одинадцять років! А наче по шість. Хлопці, хлопці! Але таки донесли. Ввечері, коли біля вогню співали пісні, Андрій відійшов подалі від вогнища та подарував Марійці намисто. І не аби яке, а немов з перлів! Казав, від бабці залишилось. Пам'ять про покійну Світлану Вікторівну! А він Марійці. Це ж і честь, і подвиг типу. Тож відмовитись дівчина не змогла. У висновку воно їй так сподобалось, що й не помітила як прийшов Михась. Він також подарував їй намисто. Але вже не від померлої бабці, а просто з магазину з сувенірами. Хлопці почали сваритися, що один вкрав ідею в іншого. 

Кирильчук хотіла їх розбороняти. Але вони, перемикнувшись на неї, сказали, що вже давно знайомі, і щоб вона обрала з ким зостанеться. Якийсь серіал виходить. Що ж сказати? Діти! Навіть в бабці Одарки такого не було. Та вона розповідала, що в молодії літа за нею все село бігало! Ну діти й повірили, що свататись. Та тільки я знаю правду. Бігали то бігали, але щоб в садках чужих не лазила! Обірве і вишні, і абрикоси, і сливи, а потім чвирк! І не знайти її. Отака от була баба Одарка. Сталева жінка! 

Марійка нічого не зрозуміла, але виявилося, що хлопаки кохають її. А обирати то треба! Михась, чи Андрій? Розумака, народжений з книгами в руках, чи швершко з купою історій у кишені? Або ж одній лишитись? Ну а що? Хлопці хлопцями, але от цілими днями сидіти на кухні, потім прати, потім за дітьми глядіти(еге ж, отак далеко думки понесли, що й самій Марії стало зле). А на себе часу ні-гу-гу. Отаке от життя звичайної дівчинки одинадцяти років! Тьфу ти! А сама вже й не знає кого кохає. Хоч й спеціаліста зви. 

Одного разу місцева баба Дуся вирішила допомогти таки одній дівчині. Прийшла ж до неї темної ночі, а та й плаче. Каже:«Що робити? В городі і капусту посаджу, і огірочки зелененькі! А на ранок, цейво… нічогісінько нема!». Баба ж довго думала, і допомогла їй. Наступного дня з городом було все добре. Тільки от тепер думаю собі, що історія Андрія про втечу з городу, порвані портки та злу бабусенцію дуже нагадує цю пригоду. Чи то, може… 

Повертаючись до нашої з вами історії про нерозділене кохання, Марія таки пів року назад сказала б, що, звичайно, Заболотний. Але їй почав подобатись і Андрій. І що ж тепер робити? Втратити друзів не хочеться, а обирати складно… 

От що сталось. Після зарядки дітлахи, тобто учні п'ятого класу(адже одинадцять років тобі не малятком бути) пішли до їдальні. Котлетки, смажені з самого раночку доброю тіткою Зосею, пюре, зроблене з любов'ю та компотик зі свіжих яблук. Краса, а не життя! Ой! Що це я? Марія вже й собі почала їсти, тільки от все не було і не було Михайла та Андрія. На порозі їдальні через десять хвилин з'явилися ці шибеники. Брудні, обличчя у зубній пасті, а одяг лише шортики та піжамні футболки. Всі, звичайно, почали реготати. А Кирильчук сиділа, і думала собі:«Потрібно зробити скоріше вибір, а то вони повбивають одне одного».  Після їдальні дівчинка побігла до кімнати на хвилину роздумів. 

—Чому ти одна? – запитав Андрій, заходячи до неї у кімнату.

Марійка промовчала. Затамувала тиша. 

—Якщо ти обереш його, я не ображусь, – Ляпченко вийшов з кімнати з доволі спокійним виразом обличчя. Вперше він виглядав таким. Не як завжди. Наче подорослішав, чи що? 

Сонечко шалено пекло у саму макітру. Узявши човен, Михайло поплив разом з Марією по течії. Вітерець лоскотав щічки, і було доволі добре. Хмарки пливли по небу, а Марія не могла не думати про слова Андрія. Невже не образиться? А якщо Михась також не образиться, якщо обере Андрія? Або ж взагалі одній лишитись. Жити для себе, от і все! Михайло розповідав їй вірші, і все було так романтично! Але тиша враз обірвалася.

—Може, потрібно було покликати й Андрія? Він вправно катається на човні,– тихо промовила Марія.

—Ти думаєш, що я гірший? – розізлився Михась. Його обличчя посуворішало, і набуло інших барв. – Та цього дурня не потрібно кликати,– махнув він рукою.–Цей човен міцний. Ось подивись–з цими словами Михась почав хитати човен в різні боки. Вода потроху наповнювала його, а Марійка ледь не випала, коли хлопчик з радісними вигуками сплеснув руками, нахилившись ближче до річки. 

—Михайло! Михайло! Ти що здурів?! – вигукнула, боючись за їхню безпеку, Марія. 

—Я нічого не боюся! Я люблю тебе! Я кращий за нього, бачиш нічого ж не сталось! – не вгавав Михась.

Човен почав перехитуватись. Марія трималась, але за мить полетіла у воду. 

—Я не вмію плавати, допоможи! Михась! – злякавшись, закричала дівчинка. Вода потроху забирала її до себе, а руки, чіпляючись за кожну ниточку життя, махали, привертаючи увагу хлопця. 

Михась бігав уздовж човна та не знав, що робити. Він також не вмів плавати, та й намочитися, забувши про свій героїзм не кортів. Добре, що цю картину побачив Андрій. Він хутко плигнув у воду і виніс Марію на руках на берег. Сонечко потроху пекло обличчя, а волосся почало висихати. Лише тіло трохи дрижало від прохолоди річки. 

А Заболотний таки зник. Марія не могла зрозуміти чому саме він не намагався їй допомогти...

Канікули підійшли до кінця. Що там казати про "Королівську ніч "! Хоч вожаті й не спали аж до сьомої ранку, але всі були вимазані у зубній пасті, окрім Марії. Хтось на протязі ночі стояв біля її кімнати, щоб ніхто навіть не думав підходити! Але хто? Михась? Ні, Андрій. Після випадку з човном Михайлик не розмовляв з Марією та Андрієм взагалі. Він розумів, що вів себе погано та як звичайний боягуз. А такі і в романах не з'являються, і в книжках не світяться. Він думав, що повів себе як мала дитина. Побоявся. Навіть на допомогу не кликав. Ще й човен почав перевертати, аби виявитись не гіршим за цього Андрія... а вона могла загинути.