Ілюзія щастя

Глава 19. Ілюзія щастя

Коли я відкрила очі, то побачила білу стелю. Так... Оце в мене краєвид перед очима. Кращого не знайдеш. Але вже добре: аеропорт і люди не кружляють перед очима. А де це я перебуваю?

Скоріш за все у лікарні. Бо я пам'ятаю як втратила свідомість. Але, напевно, у якійсь VIP-палаті. Чому так вирішила? Візьмемо, наприклад, розмір кімнати де я лежу. Вона велика. Он є скляний стіл і диван. А вікна не маленькі, а займають майже всю висоту стіни.

За скляним столом сиділи Костянтин і Діна, щось обговорювали.

— І як нам діяти? Її стан не входив у план. — сказала Діна.

— І що? Все одно потрібно буде його прискорити, щоб підписав договір не прочитавши. Діємо так як і домовлялися. — відповів Костянтин.

Про що вони говорять? До чого тут мій стан і якийсь договір? Начхати. Треба мені все знати. Менше знаю, краще сплю.

— Спляча красуня вже прокинулася? — підійшла до мене тітонька коли побачила, що я розплющила очі і усміхнулася теплою посмішкою. Та в мене від неї на душі стало тепліше.

— Так. А що зі мною знову сталося?

— Точно не знаю, але лікар має десь зараз зайти, щоб перевірити твій стан.

З боку дверей почувся стук і увійшов лікар Едуард Дмитрович. Ти ба. Напевно я лежу в лікарні куди привозила колись Віку. Цікаво, як вони там. І чи ніхто не дізнався про них.

— Добрий день, Марино. — привітався лікар.

— Добрий день. Скажіть, що зі мною?

— Вегето-судинна дистонія. З тиском жартувати не потрібно. Тому я випишу ліки. Кілька днів поп'єш і в тебе буде нормальний тиск. Також варто побути в спокої і не дуже хвилюватися. Це вже моя порада.

— Випишете мене сьогодні, лікарю?

— Так. Можете вже йти. Ось рецепт ліків і потрібне дозування. І більше постарайся не потрапляти в лікарню. Гарного дня. — попрощався Едуард Дмитрович.

— Ну що, майбутня невісточка? Поїхали обирати весільну сукню? — весело вона сказала.

— Так. — натягнуто усміхнулася. Не поділяю я оптизму Діни.

***

Діна попросила Костянтина зупинитися недалеко біля магазину весільних суконь. Вона хотіла прогулятися порожньою вулицею. Тітонька взяла мене під лікоть і почала питати, яку ж я сукню хочу. Так як я ненавиджу свого нареченого, то виберу сукню таку, щоб і її ненавидіти. Тоді ненависть буде заглушувати душевний біль і мені буде легше.

— Яку б ти хотіла сукню? Чисто білу чи з якимось відтінком? — почала свій «допит» Темна Конячка. От не знаю чого я її так називаю. С першого погляду ця жінка в мене асоціюється із цим словосполученням. Ні, ви не подумайте, в неї ідеальна фігура. Скоріш за все це через колір волосся. Адже він темніший за чорне вугілля.

— З відтінком. Я думаю, що Pearl Pink має підійти.

— А може Lavender? — озвучила свої ідею Діна. Та нехай це буде зелений, тільки не лавандовий. Ненавиджу я цей відтінок.

— Lavender вже не модний. Зараз в тренді незвичні та оригінальні відтінки. — навела я вагомий аргумент.

— Так, я згодна. Мереживо буде присутнє?

— Ні. І взагалі я не хочу ніяких зайвих елементів на сукні. Вона має бути максимально простою і водночас особливою.

— Бачу в тебе гарний і оригінальний смак. Це похвально. — задоволено сказала Діна. — Як щодо пишності?

— Я не хочу пишної сукні. Вже пройшли ті часи коли була популярна пишнота спідниці сукні. Тим більше я не вважаю себе принцесою.

— Ну а яка довжина? — з цікавістю глянула на мене жінка.

— Напевно по щиколотки. Туфлі я планую вибрати не на дуже високому підборі. Тому думаю це має бути ідеально.

— Погоджуюся з тобою. Зараз це і перевіримо.

Ми зайшли в магазин де фальшиво-привітна консультантка відразу почала нас завалювати купою непотрібної інформації. Бачить клієнтки багаті і думає як стягнути більше грошей. Знаю я таких як вона. Тупі блондинки, які вміють хвацько отримувати гроші (звісно, я не про всіх блондинок).

Консультантка Антоніна із відточеною майстерністю намагалася мені впарити дуже пишну сукню із великою кількістю рюшечок. І після того, як ця особа вивела мене з себе, я не витримала і вийшла з того проклятого магазину. Більше ніколи туди не піду. Діна нерозуміюче подивилася на мене.

— Що сталося? — запитала вона коли ми йшли до автомобіля. А Костянтин тут як тут. Стояв біля цієї крамниці.

— Ти бачила ту сукню? Вона просто вивела мене з себе. — відповіла я, заспокоюючи пришвидшений пульс від злості.

— Так, підтримую. Рюшечок була забагато. Але там є ще інші сукні.

— Ні, Діно. Я туди більше не повернуся. Поїхали в інший магазин.

— Ну добре. Весілля твоє. Вибір теж за тобою. — незло сказала тітка. Та якби ж вибір був за мною, то я відпочивала десь на Карибах, а не виходила заміж за цього покидька.

Костянтин десь за десять хвилин відвіз нас до наступного магазину. Логотип із намальованим білосніжним лебедем в мене викликав більшу довіру. Наскільки я знаю, «Swan Dress» — весільний салон найкращий в місті за рівнем елітності. Але і його попередник був нормальним. Просто йому з консультантами не пощастило.

У величезному приміщенні стояло безліч манекенів та висіло багато суконь. Кожна була по-своєму унікальна, відрізнялася одна від одної. Тут були і пишні, і схожі на вечірні. Різних відтінків: Ivory, Champagne, Silver, Lavender, Light Sky blue, Pearl... Більше й перерахувати не можу. Ну, а далі стояли туфлі, босоніжки та балетки. Різних кольорів та смаків. Аж очі розбігалися. Мене цей салон привів у захват. Навіть усміхнулася.

Відразу коли ми зайшли відчувся легкий запах бузку. Він ледь був відчутний, але лоскотав ніс. До нас підійшов молодий хлопець-консультант. Це мені підвищило настрій. Вперше бачу у весільному салоні хлопця, який там же працює. Незвично.

— Вітаємо у магазині «Swan Dress». Я Володимир, продавець-консультант. — із щирою посмішкою сказав хлопець. Відразу видно, що він вміє комунікувати з людьми.

— Я Інна, теж продавець-консультант. — представилася шатенка.