Темна конячка

Глава 18. Темна конячка

Біля воріт стояла автівка. Впершись на капот, стояв Олександр. Правда спиною до нас. Як тільки Костянтин зупинився я пішла до нього. Але коли він обернувся, виявилося, що це не мій колишній декан. Це Дмитро, його брат.

— Привіт. Хіба ваша сім'я не розірвала всіх зв'язків із Холодницькими? — скептично я підняла брову.

— Поки що не всі. Ось, — він простягнув мені блакитну матерію, — твій шарфик. Ти забула його на останній романтичній вечері.

Правда, а я й забула про цей блакитний шарфик. Навіть забула, що він тоді був на мені.

— Де Олександр? Мені потрібно з ним побачитися.

— Не потрібно. Він у Каліфорнію поїхав. І більше не хоче тебе знати.

— Дмитре, дай мені шанс. Ти єдиний можеш зв'язати мене з ним. Прошу.

— Ні. Ти завдала йому достатньо страждань. Він мало в запій не пішов. І постійно з цим шарфиком возився. Нюхав його, обіймав. Я думав, що брат вже з глузду з'їхав. Так що більше не шукай його.

— Але чому? Я хочу виправити помилки.

— Ти — наречена Ігоря Будковського. А нареченій твого статусу не личить мати стосунки на стороні. Я вже поїду. Прощай.

Я такого не очікувала. Думала, Дмитро — звичайний хлопець. А він диви який. Незвичайний. Мені хочеться випити. Негайно. Повернувшись до машини, я у Костянтина запитала про це.

— В тебе є щось випити? — напевно, я зараз виглядаю як дурепа або алкоголічка.

— Можна пошукати. — водій відкрив бардачок  і рукою пошукав. За мить витягнув флягу срібного кольору і дав мені.

— Що це?

— Коньяк. Сім зірочок.

— Ти п'єш за кермом? — здивовано запитала я.

— Можу випити п'ятдесят грам. Зазвичай після роботи вживаю.

— Ну добре.

Трохи припідняла у невідомому тості і відпила. Ковток вийшов великий і я поморщилася. Градус напою вдався взнаки. А коньячок непоганий. Зробила ще кілька менших ковточків. Віддала флягу назад. Тілом потекло тепло і стало трохи легше. Знаєте, алкоголь краще допомагає, ніж заспокійливі. Головне, не спитися.

— Розкажеш хто то був? — запитав водій.

— Брат мого декана. Коротше, в мене був з ним роман. Ми хотіли зустрічатися, але моя мама все зруйнувала.

— З братом декана?

— Та ні. З самим деканом. А брат привіз мій шарфик, який я забула.

За десяток хвилин прибув і Ігор. Він був на своїй автівці і розпорядився, щоб я сіла до його машини, а Костянтин їхав позаду. Добре, що я трохи хильнула. А то мене трусить. Я боюся, що може зробити цей чоловік на наступний раз.

Кортеж із двох машин відправився до аеропорту. У моїх уявленнях Діна має бути рудою у довгому світлому платті з сонцезахисними окулярами. І з валізою на якій намальовано Лондон. Така собі високомірна, пихата і горда дамочка.

А от із моїх думок мене вирвав доторк до моєї руки. Ігор поклав свою долоню зверху на мою перебинтовану. Я відсмикнула руку і відсунулася подалі від нього до самих дверцят. Неочікувано для мене і, напевно для Костянтина, Ігор зупиняється на узбіччі. Мовчки кивнув моєму колишньому охоронцю, щоб їхав далі. Е, е, куди!? Я не хочу лишатися наодинці з цим маніяком.

— Навіщо ти зупинився? Ми запізнимося в аеропорт.

— Що з твоїми руками? — проігнорувавши моє питання, він поставив своє.

— Нічого.

— Дай руку. — як і очікувалося моя відмова результату не дала. — Порізи. — сказав сам до себе і назад зав'язав бинт. — Звідки це взялося? — з притиском запитав він.

— На мене впало дзеркало і я захистилася руками. — назвала я офіційну причину мого стану.

— Чому так сталося? 
— А ще тупішого питання немає? — сказала я, не подумавши. Або на мене впливає алкоголь.

— Буду вважати, що не чув цього. Тому повторю питання: чому так сталося? — він повернув мою голову за підборіддя до себе.

— Полиця на якій був прикріплений трильяж не витримала ваги дзеркала. — відповіла.

Тим часом, коли я відповідала, Ігор повільно вів рукою по моєму тілу. Погладив по щоці, провів по шиї, затримався трохи на грудях та зупинився на бедрі. Холодний слід його руки викликав тремтіння у всьому тілі. Серце пришвидшило своє биття у передчутті. Але не у передчутті неземної насолоди, яку мені подарує коханий чоловік, а у передчутті болю, якого знову мені завдасть чоловік, що знищив мою сім'ю.

Коли рука Ігоря повільно почала підніматися під сукню, я завмерла, наче зайченя, яке загнали в кут і зараз застрелять. Я впевнена, що Винар все доповів Будковському, та я все ж вирішила нагадати, що мені сказав лікар. Зробити спробу завадити взяти мене прямо на цьому сидінні можна.

— Ти збираєшся займатися цим тут?

— Я люблю експерименти.

Господи, краще вам не знати, що я уявила. Це навело на мене ще більше жаху.

— Але лікар сказав, потрібно утриматися кілька днів від такого роду стосунків.

— Я знаю. Але мені ніхто не завадить тебе цілувати, як я захочу. І ти будеш відповідати мені так пристрасно відповідати, як відповідала біля гаражів. Я думаю, ти згадала. Зараз і перевіримо.

Тон був загрозливим, а за секунду його власник вп'явся у мене жорстким поцілунком. Ігор зминав мої губи, завдаючи болю і вимагав, щоб я йому відповідала. Стискав моє волосся в кулак біля самих коренів. Мені довелося відповісти. Я обняла цього негідника, тим самим дозволяючи йому робити, що хоче. Будковський відпустив волосся і лівою рукою притис мене до свого гарячого тіла.

Його бажання відчувалося. Від нареченого-ворога йшов жар. Але він не міг мене зігріти. Моя особа усвідомлено віяла холодом. Я відчувала його напружені м'язи. Ігор хоче мене. Як ніхто раніше не хотів.

Дзвінок телефону Ігоря перервав його поцілунки. Він відірвався від моїх губ, але не випустив з ведмежих обійм. Я тим часом намагалася знову наповнити легені киснем.

Мені вдалося побачити того хто врятував мене від нахабного Ігоря. На екрані було ім'я «Вадим Заклинський». Емоції на обличчі Будковського різко змінилися. Якщо він ще хвилину тому відчував нестримне бажання, то зараз сильну неприязнь. Ігор відпустив мене і повернувся на своє сидіння.