Нове життя. Зміни у гіршу сторону

Глава 13. Нове життя. Зміни у гіршу сторону

Весь недільний день я проспала. Мені не хотілося абсолютно нічого. Пробути день під ковдрою у надії під серіали забути все, що вчора було. І полікувати синці, які мені поставили пси Будковського. Не віриться, завтра суд. Я зможу батька бачити не дуже часто. Як же сумно. Єдина людина, яка зможе мене підтримати, як не дивно, то це адвокат.

‹‹‹‹‹‹‹›››››››

Понеділок, закінчення засідання суду

— ...Вирок: засудити громадянина Холодницького Сергія Степановича на строк шість років із конфіскацією рухомого та нерухомого майна та позбавлення права керування транспортними засобами на строк до п'яти років.

Стук молотка і все. Батька повели конвоїри, а в мене у куточках очей з'явилися такі небажані сльози. Ох, чому саме зараз?

— Владислав Артемович, а можна рішення якось оскаржити?

— Можна. Але це не дасть ніякого результату. — я важко зітхнула.

— Ну добре. Почекайте трохи з грошима. В мене зараз немає такої суми. Є тільки половина.

— Марино, мені не горить.

— Тоді до побачення.

— Ти телефонуй, якщо щось потрібно.

— Добре. Дякую.

Артур і Ігор були присутні на суді. Моя мама не прийшла. Цього і потрібно було очікувати. На диво, Ігор нічого не сказав. І так само його дядько. Тільки кидали погляди. Ну, так. Вчора я мала бути в них. Але я прийшла на суд. Дивно, скажіть.

В університет я не планую йти. Зараз всі будуть тицяти на мене пальцями. І я можу не витримати. Нерви потроху в мене стають розхитаними.

Наступний тиждень я планую провести в тиші і спокої в себе вдома. Мене там ніхто не дістане. Без жодного дзвінка відпочити. Я закупилася на цілий тиждень продуктами і залягла на дно. На допомогу мені прийшли YouTube і кулінарні програми. Ну а що? Потрібно вчитися готувати. Отак я була дочкою бізнесмена, а стала дочкою зека і домогосподаркою. Ось так часто буває. Хтось з грязі в князі, а хтось навпаки. Це ж роботу якусь потрібно шукати. Грошей в мене і не так багато залишилося.

‹‹‹‹‹‹‹›››››››

Через тиждень

Прокинулася я від яскравого сонця, яке світило прямо на мене з вікна. Я потягнулася і встала. Від опіків і сліду не залишилося. Як же добре лежати і насолоджуватися легким ранковим теплом. За цей тиждень я все переосмислила. Змирилася з ситуацією і мені від цього стало легше. Чотири дні тому я влаштувалася  офіціанткою у ресторан. У три години дня йду на роботу, а в одинадцять повертаюся. Так само як і Віка. Та дівчина, яку підстрелили. Ми стали подружками. Вона розповідала багато про себе, а я про себе. У неї був хлопець. Але вона дурепа сама зруйнувала їх стосунки. Пішла до кращого друга. А він її кинув заради іншої. Каже, миритися з колишнім теж не варіант. Не повірить. Я намагалася допомогти. Але не вдається.

Вікторія тепер живе у мене. Мені не так сумно і є з ким поговорити. Виявляється, її тато відмовився від дівчини через те, що зробивши ДНК він дізнався — Віка не його біологічна дочка. Батько подруги вигнав дівчину з дому і перед її мамою поставив вибір: або він, або Віка. Вона вибрала тата дівчини. І фактично вона залишилися на вулиці і без грошей. Тому в магазині і підібрала телефон у надії отримати за нього гроші.

А ще я задумалася над щоб кинути медичний університет. Це колись я мріяла стати кардіохірургом. А зараз я вже не хочу. Краще мені стати архітектором. Тим більше, роботи, які я намалювала, чесно, мене саму вражали. До цього часу я не знала, що можу проектувати будівлі. Також я навчилася відмінно готувати. Кілька разів у гості заходив Владислав Артемович. Він підтримує ідею стати архітектором.

Сьогодні понеділок. Початок мого нового життя. Я змогла зцілити свою зранену душу. Тільки Олександр не дає мені спокою. Його я не бачила цілий тиждень. Напевно, справді поїхав у Каліфорнію. Якщо доля так розпорядилася, то значить нам буде так краще.

Я остаточно прийняла рішення. Сьогодні йду в медунівер і забираю свої документи. Я більше не бажаю там вчитися. Там багато чого нагадує мені про Сашу. Краще здобуду освіту архітектора і збудую свою компанію. Мрія одружитися і закохатися вже не існує. Тепер для мене в пріоритеті буде будування кар'єри. Буде складно. Я це розумію.

На святі заснування університету я виступлю. Якщо пообіцяла, виконаю. І скоріш за все група «Night Lights» знову залишиться без вокалістки. Ну нічого. Льоня замінить мене.

Коли я прийшла, то Андрій Володимирович засмутився. Авжеж, майже в перший день стала однією з кращих, а сьогодні прийшла забирати документи. Але я вже вирішила. Після відвідин вже колишнього університету я відправилася до іншого, щоб поступити на архітектурний факультет. Роботи взяла з собою. Грошей я тут підрахувала має вистачити на два роки навчання. Плюс дати на лапу головному, щоб взяв мене туди вже цього року.

Мені вдалося! Мене взяли. Яка ж я рада. Завтра  мій перший день у новому університеті. Хоча, чому це я так радію? Мені ще пам'ятається той день коли вперше я почала навчатися на лікаря. З нього почалися всі мої біди. Невже і цього разу буде так?

Зранку наступного дня я прокинулася дуже енергійною. Довго наводила марафет. Із класною зачіскою возилася цілу годину. Одягнула шикарну сукню. Тільки із сніданком довелося не затягувати. За дивним збігом обставин Вікторія вчиться у тому ж коледжі, що і я, але на іншому факультеті. Вона на ландшафтного дизайнера.

Коли ми їхали, то за нами з'явився хвіст із кількох машин. Я зрозуміла, що це хвіст коли вони намагалися мене обігнати і перекрити шлях. Будковський. А я думала, що він покинув затію викрасти мене.

— Віка, пристебнись будь ласка.

— Марино, що відбувається? — схвильовано запитала Віка. В неї ще досі є незначна рана на плечі, але я все ж за неї хвилююся.

— Люди, які підстрелили тебе. І зараз наша задача втекти від них.