Знак від ворога

Глава 12. Знак від ворога

Після вчорашнього дня я спала без задніх ніг. Сни мені не являлися, організм просто відпочивав. Розбудив мене дзвінок телефону. Ох, ну чому саме зараз?

— Алло, хто телефонує в таку рань? — сонним голосом сказала я.

— Марино, ви спите? — хто це дзвоне?

— Так. А хто це телефонує?

— Владислав Артемович. — от тепер я впізнала хто це.

— Ох... Вибачте будь ласка. Я забула. Ви вже коло воріт?

— Так.

Я зіскочила з ліжка і побігла на вулицю. Ще поки відкрила ту хвіртку.

— Владислав Артемович, ви проходьте у дім і йдіть у вітальню, а я через п'ять хвилин спущуся.

І я побігла назад в будинок. Виглядав адвокат здивованим. І коли я побачила себе в дзеркало теж здивувалася. На голові гніздо, а я на двір вибігла в коротких шортах і майці. На секундочку, сьогодні було хмарно і холодно.

Швидко пішла в душ помилася, змінила пов'язки, одягнула спортивні штани і футболку, розчесала волосся і пішла до Владислава Артемовича. Аж соромно стало. Перед такою людиною у такому вигляді.

— То ви тут живете?

— Тепер так. Чаю?

— Не відмовлюся.

Я поставила чайник і булочки на стіл.

— Чому ви хотіли зустрітися зі мною?

— Я подумав на рахунок вчорашнього вашого питання.

— Оу, якого саме?

— Що поєднує мене, Сергія, Надію та Едуарда.

— І що?

— Я хочу розповісти історію повністю. І в ній замішані не тільки ми четверо, а ще п'ятий. Руслан Будковський.

— Тато Ігоря?

— Так. Колись я, Руслан, Едуард і Сергій були кращими друзями. Кожен мав уже невеликий бізнес. Знайомі були зі школи. І одного разу коли ми зібралися святкувати день народження Руслана він привів свою сусідку і подругу дитинства Надю. Вона була хорошою дівчиною.

Але розповідь перервав свист чайника. Я налила чашки і стала далі слухати.

— І в цей день два друга стали суперниками. Але раніше Сергій та Едуард дали клятву свідками якої був я і Рус: якщо вони колись закохаються в одну дівчину, то не будуть через неї сваритися. Але виконати обіцянку їм не було призначено. Надія вкрала серця обох. Сергій та Едуард почали залицятися до неї. Ставалися неодноразові бійки через цю дівчину. І коли Надія зробила свій вибір, Сергій здався. Він приховував свої почуття від всіх, але не від мене. Коли вона зустрічалася з Едиком або просто обіймалася, йому це завдало сердечних страждань. Він кохав її, а вона кохала Едуарда. Потім у молоду пару влізла мама Наді. Їй потрібно було одружитися із заможним хлопцем у якого є гроші. Таким виявився твій батько. Невдовзі у молодого подружжя народився син, який помер.

— Тільки я внесу корективи: той мертвий хлопчик живий. Його переплутали в пологовому.

— То це той хлопець, який приходив до Сергія на побачення?

— Так. Розповідайте далі.

— Надія була у розпачі. Вона носила жалобу за новонародженим сином доти поки не дізналася, що вагітна вдруге. Надя надіялася, що народиться син.

— А народилася я.

— Спершу вона не захотіла бачити вас, але потім взяла себе в руки і виховувала поки не сталася та аварія. Далі ви знаєте.

— А ви знаєте, що було до і після аварії?

— Не дуже. Тоді починалася моя кар'єра адвоката і я був весь у роботі.

— То тепер слухайте мою розповідь. Коли пройшло трохи часу від мого народження, то мій тато дізнався, що мама зраджувала йому з Едуардом. Перед аварією тато мимоволі прийняв препарат, що може викликати серцеву недостатність. А дала цю гидоту йому моя мама. Знали ви про це?

— Ні. Я думав, що це недоброзичливці або вороги.

— І весь час вдавала, що любить мене і піклується про мене. А вона чекала моменту, щоб завдати мені удару.

— Якого удару?

— Коли ви мені розповіли, що у батька не просто так серце прихопило, то я запитала у нього про цей випадок. Тоді він мені розповів половину правди. Підозри у нього падали на маму. Тому я і вирішила запитати в неї. На благодійному вечорі у домі Мілявських я застала маму і Едуарда. Я прямо спитала і почула відповіді, які завдали мені болю.

Після цього перед очима пронеслися всі картинки минулого вечора. Слова, які ранили і Олександр. Все, він тепер пішов назавжди. Мені його не повернути. Не дивлячись на те, що навпроти сидить адвокат, я заплакала. Закрила обличчя долонями і плачу.

— Марино, не плачте. Будете розповідати далі? Вам потрібно виговоритися.

— Ваша правда. — відходячи від плачу, я почала розповідь. Мені і справді потрібно виговоритися. — В перший день навчання я зустріла свого декана Олександра. Як би це банально не звучало я закохалася в нього. Але потім це зрозуміла. На днях я познайомилася з Будковським Ігорем. Я йому випадково зіпсувала жакет і важливі оригінали документів. В замін він попросив стати його дівчиною на вечір. В рамках розумного, звісно. — час від часу я шморгала носом. — На той момент я не знала хто він. А коли побачила, що декана Олександра поцілувала інша, то я прийняла пропозицію Ігоря повечеряти з його сім'єю і тим самим змусила декана мені перестати довіряти. А тим часом мама підіслала до мене шпигуна, бо їй було цікаво до яких я друзів їжджу. І цей її шпигун зняв мене камеру. Як я цілуюся з Ігорем. Я не знаю, що мною керувало, гормони може. І вчора ввечері мама показала фото і навіть відео Олександру. І він пішов від мене. Після того як ми помирилися і мали йти завтра в кафе. Тепер його не повернути. — я знову зарюмсала. Я просто не могла зупинитися, а сльози були як горох.

— Ну, Марино, не потрібно побиватися.

— Як же тут не побиватися? Я сама залишилася. У мене немає нікого з близьких окрім брата. Але я не можу багато з ним спілкуватися і посвятити його у всі мої справи.

— Чому ви мені сказали, щоб я залишив машину на в'їзді?

— Переводите тему?

— Не тільки.

— Добре. Цей дім тато ховав від всіх. Сказав, що я тут можу перечекати гнів Будковських. І сказав, щоб я нікому про нього не розказувала.

— То чому мені це розказали?