Початок «Темних часів»

Глава 8. Початок «Темних часів»

Коли з-за дверей вийшла жінка, адвокат вирішив зробити оголошення всім хто сидів і очікував своєї черги.

— Сьогодні більше не приймаю клієнтів. Вибачте за незручності. Приходьте завтра.

В якому сенсі!? Мені адвокат зараз потрібний! Люди обурилися, але пішли. А я не збиралася нікуди йти. Мені потрібно спростувати цей наклеп на батька.

— Ану відчиніть! Мені терміново потрібен адвокат. — гамселила двері я руками.

Але не допомогло. Я знову і знову. І він не витримав. Відчинив двері. Ха! Я ніколи не здаюся.

— Дівчино, вам не набридло дубасити ці бідні двері?

— А якщо я скажу, що Холодницька, це щось змінить?

— Чому ж ви мовчали? Заходьте. — так би відразу.

— Як вас звуть кажете?

— Марина Сергіївна Холодницька. Дочка Сергія Холодницького. І мені потрібна ваша допомога.

— Вам? Ви когось вбили?

— Та ні. Знаєте щось про ДТП двадцятирічної давності за участю мого батька?

— Так. Я тоді і допоміг батьку Сергія відмазати його від суду.

— Але цього разу не вийде. Будковський навів вагомі докази. Ще й наркотики підкинув. Плюс підозра проведення фінансових махінацій в компанії.

— Що в слідства є на Сергія Холодницького?

— Я не знаю. Вранці приходив слідчий і провів обшук у нашому будинку. Знайшли шість пакетів наркотиків. Це все, що мені відомо.

— Ситуація складна. Мені потрібно ознайомитися ближче з матеріалами справи.

— То поїхали.

— Але є одне «але». Мої послуги обійдуться дорого.

— Щодо грошей не хвилюйтеся. Заплачу скільки потрібно. Ви на своєму автомобілі?

— Ні. Випив трохи коньяку.

— Тоді підвезу вас з вітерцем.

***

— Ну ви і шумахер. Марина, ви порушили правила дорожнього руху одинадцять разів! — сказав той коли ми приїхали. Присягаюся, цей адвокат ніколи так не їздив.

— Ви ще й рахували? Але ж на світлофорі я зупинялася.

— Ви їхали сто тридцять на годину.

— Але ж це я, а не ви. Виходьте.

Завжди знала, що адвокати бояться швидкості. Не знаю чому, просто знаю. Владислав Артемович пішов і йому дали зустрітися з батьком. А мене слідчий люб'язно попросив залишитися біля чергової частини і зачекати на стільчику. Що ж, зачекаємо. Є час обдумати, як сказати Леоніду, що він мій брат. Хоча як він до цього поставиться, якщо я сама ще не до кінця вірю? Скаже, що я верзу? Що за нісенітниця? Марина, ти мій друг. Чи щось на подобі цього.

А ось після півгодини роздумів на тему «Життя», мене перервав чоловік якого я ненавиджу. Артур В'ячеславович і Ігор Русланович власними персонами. Яка честь. Щоб ви крізь землю провалилися, падлюки.

— О, Марина. Невже ти чимось провинилася і прийшла відповідати за законами і по справедливості? — знущальним тоном промовив Артур.

— Це ти мені кажеш про справедливість!? Паскудник!

— Марино, схаменися. Нервові клітини не відновлюються. — спокійно сказав Ігор.

— А ти взагалі мовчи. Щоб мене Бог покарав за те, що цілувалася з тобою, таким мерзотником.

— Ну якщо я мерзотник, то хто ти? Ти шльондра. Крутила із двома хлопцями водночас.

— Мовчи. — я дала Ігорю ляпаса. А це образливо. — Мене ніхто не посміє так називати. Не можна так вчиняти. Спершу ресторан, потім сімейна вечеря. Я просто не можу повірити, що ти така ж скотина як і твій дядько.

Ігор схопив своєю лапою мене за шию, бо ту кінцівку рукою назвати не можна. А той поліцейський, що в черговій частині сидів навіть вийшов. Закрив очі на те, що він зробив.

— Треба було думати твоєму батьку, коли вбивав моїх батьків. Можливо, якби вони були живі, то я б не був такою, як ти кажеш, скотиною. І ніколи не ображай мене і дядька. За це можеш і поплатитися, як за гріхи свого любого татка.

— Погрози пішли? Так ти мені відразу шию скрути і все. Відомстиш.

— Пропозиція приваблива, але в мене на тебе інші плани.

— В якому сенсі?

— Побачиш. Дуже скоро побачиш.

Він відпустив мене і пішов разом із своїм дядьком коридором. Ось істинне обличчя Ігоря. Але що він мав на увазі коли сказав, що має на мене плани?

— Ну що там? — спитала я в адвоката, коли той вийшов із своїм портфелем.

— Все дуже погано. Якщо махінації можна ще якось скинути, то наркотики ні. Сьогодні був ще обшук в компанії вашого батька. Там знайшли сім кілограмів метамфітаміну та чотири кокаїну. Там виготовляли ці речовини.

— А що в тих пакетах, які знайшли вдома?

— Метамфітамін. Є люди, які погодилися бути свідками. За їх словами, Сергій продавав їм наркотики.

— І що нічого не можна зробити?

— Ні, ну можна. Підкупити слідчого. Але Адамський не підкупний. Я його давно знаю. Потрібно так зробити, щоб згадка про наркотики зникла з справи.

— Я подумаю, що зробити. А що по ДТП?

— Там з'явився свідок, який бачив як Холодницький покинув авто в лісі. Плюс із сучасними технологіями можна розгледіти обличчя водія.

— І яке покарання?

— Виготовлення та збут наркотичних речовин сім років, а за ДТП чотири. І це без врахування фінансових махінацій. Але їх і не буде.

— Так... Ситуація не дуже хороша. Ну добре. Переживемо. Вас підвести?

— Ні. Я ще залишуся і спробував знайти додаткову інформацію, щоб вибудувати кращий захист на суді.

— Ну тоді хай вам щастить.

— Почекайте. Сергій хотів щоб я передав вам деякі слова. Він сказав, щоб у екстреній ситуації ви відкрили рамку з сімейним фото у вашій спальні і уважно прочитали лист. Він обов'язково допоможе.

— А що за лист?

— Не сказав.

— Дякую на тому. Вам гроші за послуги коли віддати?

— Коли я зроблю свою справу.

— Добре. Гарного дня.

Настрій, який позавчора був на висоті, сьогодні впав нижче плінтуса. Я засмучена. Після відділка поліції я поїхала в університет. Найбільше я хочу вибачитися перед Сашею. Я його тоді так образила. Навіть не вислухала. Мені соромно за це, адже я до нього щось відчуваю. Як не крути, але серце не обманиш.