Ревнощі можуть зруйнувати все

Глава 5. Ревнощі можуть зруйнувати все

Через десять хвилин має бути перша пара. Все, що я взяла, то це чай. І той встигнув охолонути. Нічого, я такий люблю. Настрій після цієї статті став ще похмурішим. Важко повірити, що твій батько став причиною смерті двох людей.

Ноги мене несли до потрібної аудиторії. Леоніда, Рому, Льошу і Івана я не зустріла. Тільки для того, щоб не заснути я дивилася в телефоні якісь коротенькі відео. Студентів вже досить багато. Кожен бігає у своїх справах. І на моїй дорозі трапився якийсь чоловік. Наскільки я зрозуміла, то у мене знову неприємності. Я пролила чай комусь на жакет і на якісь папери. А якщо це важливі документи? Навіть боюся дивитися хто. А якщо це якийсь викладач?

— Прошу вибачити мене. Це я випадково. Можливо, я можу чимось допомогти вашому жакету і паперам?

— Чому ви така розгублена?

Почула я бархатистий голос, а потім звернула увагу на його риси обличчя. Одного типажу із Олександром. Тільки тут сірі очі і щетина. Гарний статний чоловік.

— Дівчино, ви що зависли? — а я і забула, що він щось говорив.

— Що? Вибачте, ви щось говорили?

— Я запитував чому ви така розгублена?

— Таке. Заплуталася у своїх проблемах. Ось ті папери дуже важливі?

— Це був контракт. В мене з собою був оригінал, а копій я не робив.

— Вибачте будь ласка. Як мені загладити свою провину?

— Сьогодні в мене сімейна вечеря. І мені потрібна дівчина. Всього лише на один вечір.  

— Добре. А яке ваше ім'я?

— Ігор Будковський.

Якого біса? Я ж про нього тільки що читала. Як таке може бути? Потрібно спитати.

— Як я можу звертатися до вас?

— Просто Ігор і на «ти».

— Недавно я прочитала про вас, тобто, про тебе деяку інформацію. Ти справді син подружжя Будковських, яке загинуло 20 років тому? Вибач, якщо поставила некоректне питання.

— Так, це правда.

— А чому ти не спитав, яке моє ім'я?

— Я тебе знаю. Ти Марина. Тільки прізвище не знаю.

— Холодницька. — якось розчаровано сказала я.

— Холодницька?

— Так. Можна я поставлю питання пов'язане з моїм батьком?

— Так.

— Мій батько — Сергій Холодницький — справді став причиною смерті двох людей?

— Спершу докази вказували на твого батька, навіть свідок був. Але потім свідок відмовився від своїх показань і поїхав з країни. Згодом знайшовся хлопець, який вкрав авто і його посадили.

— То він винен?

Мені стало трохи душно. Картинка перед очима почала плисти. Здається, я втрачаю свідомість. Сперлася рукою об стіну і намагалася привести себе до порядку. А то що це таке?

— Марина, тобі погано?

— Ні-ні. Зараз має минути. Просто щось стало душно.

— Тобі потрібно до медсестри.

— Ні. Не потрібно. Це просто якась слабкість.

І останнє, що я побачила, те як я падала і мене підхопили. Далі темрява. Стан який я не можу пояснити. Опритомніла я на кушетці в медпункті.

Медсестра добре змочила вату нашатирним спиртом. Я як вдихнула той спирт, то мало не задихнулася. Медсестрою виявилася якась вже стара жіночка. Не менше 55 років. Але по голосу зрозуміла, що її робота їй не дуже подобається.

— Нарешті отямилася. А то вже кілька разів підносила вату до носа — безрезультатно.

— Чому я тут? І що зі мною?

— Ти знепритомніла. Так от, що я скажу. Вночі потрібно спати. — двозначно вона подивилася. — І на сніданок хоча б чай пити. Ще й дався взнаки невеликий стрес.

Ну так. Той чай я не випила, а вилила на документи і жакет. А якби мені не снилася цілу ніч смерть Саші, то можливо я б поспала. А стрес... Стрес я не знаю звідки.

— І що рекомендуєте мені?

— Зараз ситно поїсти і хоча години з три поспати.

— А як же пари? Мені вчитися треба.

— Якщо у цьому дусі продовжиш і далі, то в тебе буде хронічний недосип. І можуть з'явитися проблеми із шлунком. То що краще? Пропустити кілька пар чи підірвати здоров'я? Думаю, що ти зробиш правильний вибір. Надіюся, твій хлопець попіклується про тебе.

— Який хлопець?

— Той, що тебе приніс і чекає за дверима.

— Я можу йти?

— Йди.

Я вийшла за двері і побачила, що Ігор нікуди не пішов. Але чому? Я ж дочка чоловіка через якого загинули його батьки. В цьому я вже впевнена. Адже все сходиться. Сьогоднішня розмова батьків, прочитана стаття і Ігор.

— Що сказали?

— Тут погана звукоізоляція. Так, що я впевнена було чутно.

— Правда. Відвести тебе додому?

— Ні. Я піду на пари.

— Марина, ти ж чула, що сказала медсестра.

— Ігор, чому ти піклуєшся про мене? Я ж дочка Холодницького.

— Ти знала про ту аварію?

— Сьогодні дізналася. — я показала статтю в телефоні. — Тому вибач, але я не зможу піти з тобою на вечерю. Боюся, твій дядько не схвалить.

— Він же не буде знати, що ти Холодницька.

— А якщо спитає з якої я сім'ї?

— Викрутишся. Просто щось придумаєш. Дядько не буде перевіряти хто ти, бо довіряє мені.

— Ігоре, якось це ризиковано. Коли випливе правда, я сумніваюся, що твій дядько зрадіє, що на вечері була саме я.

— Не дізнається. Це всього на один вечір. І не забувай, документ був важливий.

— Добре. О котрій годині?

— О п'ятій. І одягнися гарненько.

— Це саме собою. Забереш мене звідси. — я сказала адресу музичного гаража. — Коли прибудеш, то зателефонуєш.

Я хотіла піти. Ігор схопив мене легенько за руку.

— Марина, я не можу тебе відпустити на пари.

— Цікаво, чому ж?

— Якщо ти знову знепритомнієш?

— То значить хтось інший допоможе мені дістатися до медпункту. Світ не без добрих людей.

— Ні. Так не можна. Може хоча б в ресторан зі мною підеш?

— Навіщо? В університеті є кафетерій. Я тут щось з'їм.

— Зараз ти кажеш, що щось з'їси, а потім взагалі забудеш. Зараз ми їдемо в ресторан. І це не обговорюється.

— Добре. Поїхали.

Я погодилася тільки тому, що відчуваю провину за пролитий чай. Ми взагалі-то ворогами маємо бути. Може це він хоче так наблизитися до мого батька? Через мене? Якщо це так, то я зможу допомогти моєму татові. Яким би він не був, але він — мій батько. Іншого не дано.