Вечір зіпсовано

Глава 3. Вечір зіпсовано

Прилягла на ліжку і взяла почитати якийсь любовний роман. Завдання від Олександра зачекає. Та мене не відпускало відчуття, що щось має статись. Станіслав... Батько кілька разів розповідав, що це його шкільний друг. Має двох синів. А декан мій яке по-батькові має? Станіславович. Невже Олександр син Станіслава? Звісно! Як я не догадалася відразу? Вік підходить, натяки тата, що я його знаю. Але книга робить свою справу і я засипаю під її рядки. Сниться мені знову таки Олександр. Той момент коли він мене поцілував. Та сон, як рукою знімає, коли я чую що хтось погладжує мене за руку. Думка відразу прийшла — Олександр. Але не міг він так швидко приїхати.

— Відчепися. — кажу тому хто погладжує мою руку і відсуваюся. А потім відкриваю очі і бачу перед собою здивовану маму. — Мамо, це ти. А я думала що мені ще досі він сниться. — сказала трохи хриплим сонним голосом.

— А хто тобі приснився? — запитала мама.

— Книжковий герой з роману. — збрехала я. Тож не скажу я, що мені приснилося як я цілуюся з деканом.

— Приблизно через 10 хвилин будуть наші гості.

— А старшого сина Станіслава звуть Мілявський Олександр?

— Так. Він батько твого декана. — мама усміхнулася і вийшла, а я так і сиділа.

Ну що ж... Спершу підправити макіяж потрібно. Підвела губи помадою і взялася за волосся. Таке відчуття, що я в барлозі спала. Розплутую волосся і лишаю його розпущеним. Подивилася в дзеркало ще раз: ніби все нормально. Тільки не можу зрозуміти: чому таке хвилювання? Мене ж не сватати будуть. А якщо будуть? Та ні. Мій батько не такий. Спустилася до вітальні і почала нервово очікувати чергової зустрічі з деканом. 
Таке відчуття, що ці десять хвилин тягнуться цілу вічність. Ніколи так не нервувала.

— Доню, гості вже коло воріт. Виходь до нас. — сказала мама. Взагалі в неї щось підозріло дуже веселий настрій. І батько не відстає від неї.

Вийшла я на двір, приєдналася до батьків. Чую скрип воріт і мені стає непособі. Серце шалено стукає в грудну клітку, як сказилося. Але чому? Це ж просто Олександр. Що в ньому такого? Один поцілунок нічого не змінює.

Машина зупинилася коло будинку. Коли дверцята машини відчинялися я із завмиранням серця чекала хто з неї вийде. Та першого побачила чорнявого хлопця з болотніми очима. Мене наче відпустило та тільки на секунду. Наступним був Олександр. На своїй машині. І на його обличчі була усмішка, яка обіцяла, що вечір для мене буде цікавим.

— Привіт, Стас!

— Привіт, Сергію! — вони справді виглядали як друзі. Тато повів Станіслава до будинку.

— Вітання, Надія Юріївна. Ви як завжди виглядаєте неперевершено. — Олександр привітався з мамою.

— Олександре, ви мені лестите. Роки беруть своє. І як не як, вічно молодою я не буду. — мама усміхнулася. Молодший теж привітався.

— Здрастуйте, Марино. Недаремно кажуть, що яблуко від яблуні недалеко падає. Ви прекрасна. — сказав це прямо дивлячись в очі, Олександр і поцілував мою руку.

— Олександр Станіславович, ви теж з вашим братом маєте гарний вигляд.

— Марино, можете мене називати просто Олександр. Знайомтеся, це мій молодший брат Дмитро.

— Здрастуйте, Дмитре.

— Ви та сама Марина про яку мені розповідав Олександр?

— Напевно. А що розповідав Олександр про мене? — я кинула на Олександра сердитий погляд.

— Яка ви... — хлопцю не дала договорити моя мама.

— Чому ви тут стовбичите? Заходьте. На столі чекає вечеря. — мама це сказала і пішла у дім.

— Дмитре, ви йдіть до інших, мені вашому брату потрібно сказати кілька слів.

— Добре.

Дочекавшись поки Дмитро піде, я вирішила дізнатися що ж йому розповів про мене Олександр. Бо це мене трохи розсердило.

— Ану зачекай. Що це ти своєму братові розповідав про мене?

— Що захотів, те й розповів. Чи я маю звітувати перед тобою? — спокійно відповів Олександр, навіть усміхається. А це мене дратує.

— Не звітувати. Думаю, маю я право дізнатися що ти розповів.

— Якщо поцілуєш, то скажу. — отут я вже обурилася. Нахаба.

— Ніколи. Почув? Ніколи цьому не бути!

— Тоді за вечерею доведеться трохи понервувати. Порада: ніколи не кажи «ніколи». Я сказав, що будеш моєю, значить так буде. Я слів на вітер не кидаю.

— Я теж слів на вітер не кидаю.

— Побачимо. — після цього я просто пішла.

Цікаво що він таке розповів. І через це мені доведеться трохи понервувати. Це правда. 
Я зайшла в дім. Батьки явно нас зачекалися. Нас чекав розкішний стіл. Тому мама запросила всіх до столу. Коли ми сіли за стіл, то я вирішила почати. Ще й якось незручно Олександра посадили за стіл. Навпроти мене.

— Дмитре, а що вам розповідав Олександр про мене?

— Розповів, що ви норовлива, смілива та рішуча дівчина. З його розповідей я зрозумів, що ви досить екстраординарна особа.

— А ще дуже гарно, — отут я занервувала. А якщо скаже «цілується»? І ще й так дивиться на мене і усміхається. — використовує свої знання під час пар. — фух! Пронесло. Потрібно ставити більш обдумані питання.

— Дмитре, а ви десь працюєте чи навчаєтесь? — запитала я.

— Останній курс економічного буду закінчувати.

— Який бізнес плануєте розвивати?

— Готельний.

— Олександр, наш сьогоднішній конфлікт надіюсь розв'язаний? — звернулася я до Олександра. Йому напевно не сподобалося, бо мало не вдавився їжею і закашлявся.

— Вибачте... Звісно, Марино. Розв'язаний. — він нещиро усміхнувся. А в мене з'явилася задоволена усмішка.

— Олександр, що за конфлікт? — спокійно запитав Станіслав. — Чому я про нього зараз дізнаюсь?

— Та так. Виникли деякі розбіжності у навчальних питаннях. — це просто смішно. Смішно дивитися як він виправдовується.

— Олександр, батьку можете не брехати.

— Марино, розкажіть ви, якщо Олександр не хоче.

— Звісно, Станіслав Михайлович. Почалося все зранку, коли ваш син мене обляпав мене болотом з ніг до голови. І в результаті це привело до того, що Олександр довів мене до точки кипіння і я порізала йому автомобільні шини. Але він теж в боргу не залишився. Задав мені довгеньку доповідь. А я в свою чергу облила його водою. Та потім після ректорського кабінету ми зробили спробу помиритися. Але я так і не зрозуміла, чи помирилися ми, чи ні. І тому я зараз спитала.