Нові друзі

Глава 2. Нові друзі

— Добре. Я Льоня. — назвався блакитноокий брюнет.

— Я Рома. — назвався світлоокий хлопець з темним каштановим волоссям.

— Ваня. — представився хлопець із темно-зеленими очима та волоссям русявого відтінку.

— Я Льоша. — назвав своє ім'я сіроокий шатен.

— А ти вмієш співати чи грати на якомусь музичному інструменті? — спитав Льоня.

— Так. Раніше ходила на вокал. Виграла кілька пісенних конкурсів. Ще на фортепіано добре граю. А чого питаєш?

— Просто в нас музичний гурт «Night Lights». Два дні тому від нас пішли Віка і Андрій. — сказав Льоня.

— Віка і Андрій — це колишні наші бек-вокалістка і вокаліст. — приєднався до розмови Рома.

— То ви пропонуєте мені посаду бек-вокалістки у вашому гурті?

— Чому одразу бек-вокалістки? Може ти будеш вокалісткою. До речі, я на клавішах, Льоша — гітарист, Рома — ударник, а Ваня — на бас-гітарі. — пояснив Льоня. — Коли Андрій покинув нашу групу, то скинув всі обов'язки лідера на мене. Але я — клавішник і не можу бути вокалістом, хоча досить добре співаю. Якщо твій голос не підійде для нашого гурту, то ти станеш на клавіші, а я до мікрофона. Ну то як, приймаєш пропозицію?

— Так. А коли ви зможете прослухати мій голос?

— Давай сьогодні після пар. Зможеш?

— Думаю, так. Але...

— Але що?

— Олександр Станіславович, задав мені досить велике завдання.

— В перший день? — втрутився Ваня.

— Сьогодні зі мною і не таке сталося. Хочу розповісти, але чи будете ви зберігати це в таємниці? — я уважно подивилася на всіх чотирьох. Хлопці тільки кивнули. Серце підказувало, що їм можна розповісти. І розум не був проти.

— Добре, що є з ким поділитися. Бо мамі я якось не дуже хочу розказувати про це. Бо вона замуче питаннями. Тільки не сміятися. Сьогодні зранку мене привіз до універу мій водій. Я йшла вздовж парковки і мене обляпав болотом якийсь негідник. Я з ним посварилася і сказала, що помщуся. І побігла до бутику моєї мами, щоб одягти щось інше. На пару хвилин я запізнилася на пару. Ну ви бачили. Знаєте чому я так тоді сказала?

— Ні.

— Олександр Станіславович виявився тим самим негідником, який зіпсував зовнішній вигляд. А я його козлом тоді назвала. — всі дружно засміялися і я теж. — Але все цікавіше попереду. Потім я придумала план помсти. Я вийшла і вирішила порізати нашому декану всі чотири шини. Мій талісман знадобився. — я показала складний ножик, який коли складається, то схожий на рибку.

— То це ти стала причиною того, що він відпустив нас раніше. — констатував Рома.

— Так. Потім я з ним знову посварилася. А тоді сталося те, чого не очікувала. Він мене поцілував в губи. Потім ми перекинулися кількома «приємними» словами. Я заробила доповідь, яку потрібно мені практично вивчити на пам'ять і розказати декану. А після того ми мали йти до ректора, через мій вчинок. Та я не втрималася, щоб знову щось не втворити. Мені потрапив під руку повний графін води. Я його схопила і вилила йому на сорочку. Звісно, Олександр Станіславович розлютився, але я втекла. Та знову ми зустрілися в кабінеті Андрія  Володимировича.

— Так тобі почало «щастити» в перший же день. — сказав Льоша. — Відразу до ректора.

— А в ректора, Олександр Станіславович всю вину скинув на мене. Придумав, що тоді їхала якась зустрічна машина і він як би не хотів, в нього всеодно не вдалося мене не обляпати тим болотом. Як я зрозуміла, за реакцією Андрія Володимировича, то якби на моєму місці був би хтось інший, то той вигнав з універу не роздумуючи. Але через те, що я вчуся за бюджет університету, і через мого батька він згодився на мою умову. Я сказала ректору, що відшкодую збитки. Так сказала, щоб він відчепився. Та Андрію Володимировичу було цього замало. Він вирішив повідомити моєму татові. Але з татом я все владнаю. Просто ректор батьків друг.

— Ти вчися на бюджеті універу? — здивовано запитав Роман.

— Ну, так. Притому я здала всі іспити без допомоги батькових грошей.

— Там же нереально здати. Якщо ти це зробила, то ти просто богиня. Афродіта. — захоплено сказав Іван.

— Бачу, Іване, у вас погано з міфологією різних народів. Афродіта — давньогрецька богиня краси та кохання.

— Може ти хотів сказати — Афіна? — глузливо сказав Льоша.

— Ну ти знаєш, що я їх завжди плутав. — почав виправдовуватися Ваня.

— А якщо Марина — це втілення і Афіни, і Афродіти? Не припускали такого? — запитав Льоня.

— Та не треба так мене перехвалювати. За інформацією, що в книгах, я близько не Афродіта, і не Афіна.

— Бо ти краща за них обох? — усміхнувся мені Леонід.

— Можливо і краща. А ви що теж хотіли на бюджет?

— Так. Хотіли бути незалежними від батьків. Хоча б в цьому плані. Бо навчання в цьому закладі не аж таке дешеве.

— А знаєте в що я ще вплуталася? — вирішила я перевести тему. — Я з деканом парі заключила. Свідків не було. Але наше «миле» спілкування до того, напевно чули всі. Тепер він буде якось топити мене, а я його. Я потім думала над своїми вчинками, хотіла вибачитися навіть. Але не стала. Ще побачимо хто кого. Хотів війну, буде йому війна.

— Виявляється ти теж шибайголова, як і Роман.
— Я не шибайголова. Я просто встановлюю справедливість такою ціною. — дивно, але я теж думаю, що такими вчинками відстоюю справедливість.
— Ще на початку розмови ти казала, що не дружиш з дівчатами, бо вони дивно до тебе ставляться. Дивно — це як? — в очах Олексія з'явилася цікавість.

— Заздрили, обзивали відьмою. В школі я була завжди першою. В усьому. Знала шкільну  програму на 1 клас наперед. За це дякую моїй мамі. Дівчата в моєму класі відкрито недолюблювали мене. А останній рік в школі мене взагалі відьмою називали. Всі хлопці в класі до мене залицялися. Дарували квіти, різні подарунки, та я не відповідала взаємністю. Я знала, що дівчатам подобаються деякі хлопці, які бігали за мною. Тому я тих хлопців направляла до тих дівчат яким вони подобалися. Розказувала, що вони полюбляли. Як завоювати їхні серця. Наприклад, сьогодні Женя подарував мені квіти, а він мені не подобається. Тому я його направила до Інни, якій він подобався. Потім на наступний день дівчата до яких приходили хлопці, що впадали за мною, кидали мені переможні усмішки і погляди. Тільки я знала, що це не їх перемоги, а мої.