Розділ перший. Частина друга

Через двадцять хвилин Вікторія була біля офісу психолога. Він був розташований у будівлі готелю прямо в центрі міста. Віка зайшла всередину та озирнулася навколо, побачене їй сподобалося. Все було витримано у спокійному тоні теплого бежу, нічого зайвого: рецепція, два шкіряних крісла та диван зі скляним столиком навпроти. За рецепцією сиділа секретарка. Із-за дверей з табличкою  вийшов чоловік років тридцяти семи. Напису на табличці Віка прочитати не встигла, тому крадькома старалася зазирнути за спину психолога, якщо вона правильно зрозуміла, це був саме він. Напевно, він почув дзенькіт дзвоника, який висів на вхідних дверях та вийшов сам, не дочекавшись, доки секретарка сповістить про відвідувачку.

• У нас гості?
• Так, Марку… Вибачте, як вас звати? – дівиця спромоглася відірватися від свого журналу та піднялася із-за рецепції.

Секретарка була типовою для своєї посади: брови, вії, губи, груди, також необтяжений інтелектом вираз обличчя. А ось лікар Вікторію зацікавив. Високий і статний блондин був одягнений у білий костюм із льону, що обтягував його поставу. На руках були шкіряні браслети, а також татуювання якихось міфічних істот. «Може, належить до якоїсь субкультури, чи так, щоб справити враження на своїх пацієнток?», - роздумуючи, роздивлялася його Віка.

Психолог також з цікавістю роздивлявся молоду жінку. Щоб якось перервати паузу, що затяглася, Віка привіталася:

• Вітаю, мене звуть Вікторія! Мене записала до вас моя подруга.
• Привіт, я Марк! Проходьте, - він жестом запросив Віку до кабінету.

Це був типовий кабінет психолога, нічого незвичайного, лише на стіні дівчина помітила репродукцію «Авіньйонських дівиць» Пікассо. Вона ніколи не розуміла філософії кубізму, тому ще раз упевнилася у своїй думці, що цей психолог має певні естетичні вподобання. «Не часто зустрінеш молодого, привабливого та успішного інтелектуала, комусь до біса пощастить», - відмітила про себе Віка відсутність обручки на правій руці.

• Ну то як, склали резюме про мене? – посміхнувся Марк.

Його посмішка приваблювала та водночас викликала довіру, Вікторія трохи розслабилася і також посміхнулася у відповідь.

• Склала. А як ви здогадалися?
• Ну ви мене ображаєте, я психолог і до того ж, непоганий. Я не лише ставлю діагнози, я також бачу, коли їх ставлять мені.
• І що, допомогла комусь ця ваша терапія? – постаралася змінити тему Вікторія.
• На повторні сеанси поки що ніхто не повертався. Бажаєте перевірити наші відгуки?
• Ні, дякую. Якщо мені вас порадила моя найкраща подруга, я впевнена у вашому професіоналізмі. Я їй цілковито довіряю.

Вікторія була невпевнена, та їй здалося, що психолог самозадоволено посміхнувся. Він присів на край свого столу, вказавши пацієнтці рукою на диван навпроти. Віка присіла на краєчок та взяла одну з розкиданих там маленьких подушок.

• Віка, вважаймо, що зараз я ваш щоденник, і ви повністю можете мені довіритися. Загальна картина вашої ситуації мені відома, Катерина коротко описала суть проблеми.
• А що ще вона вам розказала, - насторожилася дівчина.
• Нічого, не переживайте ви так, -посміхнувся Марк, - мені просто потрібна інформація для предіагностики, це звичайна процедура.

Якби не душевні рани дівчини, вона б обов’язково закохалася у сині очі психолога та в його щиру посмішку.

• Добре, я постараюся.
• Скажіть мені, будь-ласка, а чого ви очікуєте від стосунків з чоловіком?
• Як чого? Кохання, розуміння, уваги та ніжності, - Віка промовила це, як вирок.
• А що ви почуваєте зараз?

Це, здавалося, зовсім невинне запитання загнало Вікторію у глухий кут. Вона не могла пояснити, що відчувала зараз. Останнім часом на її долю випало стільки страждань, що окрім тяжкого болю, здавалося,  нічого не було.

 - Я не знаю, просто погано…

 -  Ок, а що ви відчували тієї миті, коли припинили спілкування зі своїм партнером?

 - Я не вірила, мені було дуже боляче. Потім я ненавиділа його, себе, цілий світ. Потім я просто втомилася щось відчувати, настала повна апатія.

 - Це нормально, ваш організм просто втомився від негативних емоцій. Апатія – це захисний механізм від того, щоб ви не змогли нашкодити собі ще більше. А ще скажіть, чи було на той час у вашому житті місце для тих почуттів та емоцій, які ви так категорично перерахували?

Вікторія замислилася: вона щодня відчувала шалений біль образи та смутку. А коли біль притлумився, вона з такою ж силою хотіла лише одного – помсти. Віка сама злякалася того, як довго вона плекала в собі це бажання. Та Марку вона цього не сказала. Щодо почуттів ніжності та любові – ні, жінка цього зараз не відчувала: «Та як я могла їх відчувати, коли він мене зрадив?!»

Марк кивнув головою, не дочекавшись відповіді. Він за виразом обличчя зрозумів, що Віка зараз відчувала все, лише не любов. Чого-чого, а своїх справжніх почуттів та емоцій вона ніколи не вміла приховувати. Все було написано у неї на лобі.

• Ок, давайте я розповім трохи про свій метод терапії «Зцілення любов’ю». Вона заснована на практичній роботі з любов’ю, як інструментом для творення нової реальності, до якої ви прагнете. За допомогою цієї сили ми можемо творити дива, наповнювати новими смислами своє життя та життя тих, хто оточує нас. Наш світ – це любов, це не те кохання, яке ми відчуваємо до протилежної статі, це набагато більше. І ви навіть не уявляєте наскільки це могутня сила творення. Людині боляче лише в одному випадку, коли у неї закривається серце і вона сама перериває ті потоки любові, що дає нам саме життя. Ви отримуєте любові рівно стільки, скільки здатні отримати на даний час.
• Я не знаю, для мене це не зовсім зрозуміло – як можна любити, коли в душі окрім жагучого болю нічого більше немає. (Іноді, людина не може вам відкрити свої почуття не тому, що не любить вас, чи не хоче, а лише тому що не вміє, просто не знає як це зробити. А ми вимагаємо, потім ображаємося чи взагалі ненавидимо. А чи здатні ми самі дати це натомість?)
• У тому то й справа. Ви не повинні шукати щось ззовні. Якби це банально не звучало, але все, що вам потрібно для щастя, у вас уже є всередині. Це не залежить ні від інших людей, ні від життєвих обставин, а лише від вас.
• Це як?
• Людина, яка відчуває любов зсередини, оточена нею і ззовні, діє та мислить інакше, ніж зла та пригнічена людина, яка вважає, що її не люблять. Дії тих, хто роздратований, засмучений, пригнічений, тих, які вважають себе нелюбими, завжди відображатимуть нестачу любові. Адже наші дії, слова та думки прямо залежать від об’єму любові, що у нас є на певну мить. Любов – це магніт. Вона здатна притягувати до себе ще більше радості та любові. На моїх очах люди ставали щасливими, радісними, розслабленими та спокійним.
• Не знаю, не впевнена, що і я такою вийду від вас.
• Ви думаєте, ви одна така? Якби це було так, то я б пішов по світу і моєї б практики не існувало, - Марк весело розсміявся. -  Це так прекрасно: відчувати, що ти здатен допомогти іншим, особливо коли це так просто зробити. Любов дуже магнетична.  Коли ви наповнені нею, то неначебто світитеся зсередини, просто випромінюючи її навколо себе. Ви помітите, що почнете притягувати людей, і вони старатимуться знаходитися ближче до вас. Це дуже природньо; врешті-решт, до кого ви б підійшли, скажімо, на вечірці – до людини, яка світиться любов’ю, чи до нещасного, який почувається нелюбим та покинутим.
• Ну, тут відповідь очевидна, - посміхнулася Вікторія.