Порада подруги

Софія сиділа в затишній кав'ярні "Старе місто", нервово помішуючи ложечкою давно захололу каву. За вікном сірий осінній день поволі перетікав у вечір, а на душі було так само похмуро. Вона чекала на Лізу, свою найкращу подругу, єдину людину, якій могла довірити всі свої сумніви та переживання. Особливо зараз, коли ситуація з Максимом стала настільки заплутаною.

Дзвіночок над дверима мелодійно продзвенів, і до кав'ярні увійшла Ліза – струнка брюнетка з короткою стрижкою та проникливими карими очима. Професійний психолог, вона завжди вміла побачити суть проблеми та знайти правильні слова.

"Вибач за запізнення," – Ліза швидко зняла плащ і присіла навпроти подруги. – "Останній клієнт сьогодні був особливо складним. Але я бачу, що в тебе теж не все гаразд. Розповідай."

Софія глибоко зітхнула, намагаючись зібрати думки докупи. "Лізо, я заплуталась. Здається, я роблю найбільшу помилку у своєму житті."

"Це про того бізнесмена? Максима?" – Ліза підкликала офіціантку і замовила зелений чай.

"Так. Все стало надто складним. Розумієш, спочатку все було просто – чіткий контракт, професійні стосунки, визначені межі. Але тепер..." – Софія замовкла, підбираючи слова.

"Тепер ти відчуваєш щось справжнє?" – м'яко підказала Ліза.

"Я не знаю! Це ж абсурд – закохатися в клієнта. Я ж сама встановила правило: жодних реальних романів з клієнтами. Це перше, чому я навчаю всіх своїх співробітників."

Ліза уважно спостерігала за подругою. "А чому це правило існує?"

"Бо це непрофесійно! Бо це може зруйнувати репутацію агентства. Бо..." – Софія раптом замовкла, усвідомлюючи щось важливе.

"Бо це може розбити серце?" – тихо закінчила Ліза.

Софія відчула, як очі наповнюються сльозами. "Знаєш, що найгірше? Коли ми разом, все здається таким справжнім. Його погляди, дотики, слова... А потім я згадую, що це все гра, контракт, і мене ніби холодною водою обливає."

"А ти впевнена, що для нього це теж просто гра?"

"В тому й справа, що ні! Іноді я ловлю його погляд, і в ньому стільки... чогось справжнього. Минулого тижня ми були на бізнес-вечірці, все йшло за планом, але потім..."

Софія розповіла про той вечір. Як Максим не відходив від неї ні на крок, як представляв її всім своїм партнерам з неприхованою гордістю. Як під час повільного танцю тримав її так близько, що вона чула биття його серця. І особливо про той момент на балконі, коли вони залишились наодинці...

"Він дивився на мене так, ніби я – єдина жінка у світі," – тихо сказала Софія. – "І я майже повірила. А потім згадала, що він просто дуже добре грає свою роль."

Ліза відсунула порожню чашку і нахилилась вперед. "Софіє, давай поговоримо як психолог з клієнтом. Що ти відчуваєш, коли думаєш про можливість справжніх стосунків з Максимом?"

"Страх," – миттєво відповіла Софія. – "Величезний страх."

"Чого саме ти боїшся?"

"Того, що все виявиться брехнею. Що я дозволю собі повірити, відкрию серце, а потім... Розумієш, я ж бачу таких чоловіків щодня у своєму агентстві. Вони всі шукають тимчасове рішення, зручний варіант, гру в стосунки без зобов'язань."

"Але ж ти сама створила цей бізнес. Чому?"

Софія замислилась. "Спочатку це здавалося просто гарною бізнес-ідеєю. Допомагати людям вирішувати соціальні проблеми, уникати незручних ситуацій. Але тепер я думаю... можливо, я просто хотіла контролювати те, що колись заподіяло мені біль."

"Ти про свого колишнього?"

"Так." – Софія здригнулась від спогадів. – "Знаєш, іноді мені здається, що якби тоді не було того обману, тієї показної любові заради грошей моїх батьків... можливо, я б інакше дивилась на стосунки."

Ліза взяла руку подруги у свою. "Софіє, послухай мене уважно. Те, що сталося – це минуле. Ти була молодою, довірливою, і він цим скористався. Але це не означає, що всі чоловіки такі, і це точно не означає, що ти маєш закривати своє серце назавжди."

"Але ж ситуація з Максимом – це теж свого роду обман. Ми обоє граємо ролі."

"Справді? Скажи мені чесно, коли ти востаннє грала роль поруч з ним? Коли востаннє думала про контракт, перш ніж усміхнутися чи торкнутися його руки?"

Софія замовкла. Спогади останніх тижнів промайнули перед очима – їхні розмови допізна, спільні сніданки, випадкові дотики, від яких перехоплювало подих...

"Розумієш, в чому проблема?" – продовжила Ліза. – "Ти настільки боїшся бути обманутою, що сама створила бізнес на контрольованому обмані. Але справжні почуття не можна контролювати. Вони або є, або їх немає."

"І що мені робити? Адже контракт ще діє майже три тижні."

"А що б ти порадила своїй клієнтці в такій ситуації?"

"Я б сказала... що треба припинити все негайно. Що змішувати особисте з професійним – погана ідея."

"І це говорить жінка, яка все життя мріяла про справжнє кохання?" – м'яко усміхнулась Ліза.

"Але ж це правда! Дивись, що буде, якщо я зізнаюся йому у своїх почуттях. Варіант перший: він не відчуває того ж самого, і тоді буде незручно продовжувати контракт, а його успішна угода зірветься. Варіант другий: він скаже, що теж щось відчуває, але після завершення контракту просто зникне. І варіант третій..."

"Варіант третій: він дійсно закоханий в тебе, і ви обоє втрачаєте дорогоцінний час на сумніви та страхи замість того, щоб бути щасливими," – закінчила Ліза.

Вони помовчали. За вікном почав накрапати дощ, краплі стікали по склу, створюючи химерні візерунки.

"Знаєш, що я помітила як психолог?" – нарешті сказала Ліза. – "Ти говориш про свої страхи, про можливі проблеми, про бізнес... Але жодного разу не сказала про те, що відчуваєш до нього."

Софія відчула, як щоки заливає рум'янець. "Я... я не знаю, як це описати."

"Спробуй. Що ти відчуваєш, коли бачиш його?"

"Ніби все навколо світлішає," – тихо сказала Софія. – "Ніби серце от-от вистрибне з грудей. Коли він поруч, я забуваю про все – про контракт, про роботу, про минуле. Залишається тільки він, його усмішка, його голос..."